Фольклор, як і мова є тією основою, яка формує народ, його ментальність і відображає історію та витоки. 

Ікона святого Георгія Побідоносця із Станилі, 14 ст.

Праукраїнці – хлібороби, а росіяни – кочівники. Цей факт доведено і не потребує зайвих наших аргументів. Відштовхуючись від цього також твориться і фольклор.

 

Український «крутиться» навколо календарного року. Колядки змінюють веснянки і т.д. Колядки є і в росіянів. 

 

Проте в російських колядках превалює мотив вимоги подарунків. А в українських, здебільшого, жарти та прохання чимось почастувати. 

 

Розглянемо на прикладах. 

 

Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така,

Дайте, дядьку, п’ятака.

 

У росіян це жорстка вимога: 

 

Коляда, коляда,

Кто не даст пирога,

Мы корову за рога,

Кто не даст пышки,

Мы тому в лоб шишки,

Кто не даст пятачок,

Тому шею на бочок.

 

Або ще приклад: 

 

Коляда, коляда,

 

Подай пирога!

 

Подавай, не ломай.

 

А по целому давай!

 

Кто дает пирога,

 

Тому скот, живота.

 

Кто не даст пирога –

 

Уведем корову за рога!

 

І ще: 

 

Ты нас будешь дарить —

Мы будем хвалить,

А не будешь дарить —

Мы будем корить!

Коляда, коляда!

Подавай пирога!

 

І: 

 

Коляда, коляда,

 

Отворяйте ворота,

 

Доставайте сундучки,

 

Подавайте пятачки.

 

Хоть рубь,

 

Хоть пятак,

 

Не уйдем из дома так!

 

Дайте нам конфетку,

 

А можно и монетку.

 

Не жалейте ничего,

 

Накануне Рождество!

 

«Не уйдем из дома так!» – це ми, українці, про сусідів добре знаємо. 

 

Погляньмо тепер на наші колядки. Аналогів російським немає. 

 

В біднім вертепі, в яслах, на сіні, 

Спочив Владика, Цар світу.

Ото ж, до Нього спішім всі нині, –

нашого жде Він привіту.

 

Спішім любов’ю його огріти, 

Христос родився, славіте!    

 

Благослови нас, Дитятко Боже, 

Даруй нас нині любовю, 

Хай і пекельна сила не зможе

Нас розділити з Тобою.

 

Благослови нас, ми ж Твої діти, 

Христос родився, славіте!     

 

Благослови нас, наш любий Христе, 

Зло побідити силу дай, 

Засій в серцях нам бажання чисте –

Міцно любити рідний край:

 

Щоб Україна могла радіти, 

Христос родився, славіте!     

 

Які необхідні сьогодні слова: «Зло побідити силу дай». 

 

По цьому дому, по веселому

Чи дозволите колядувати? 

Колядувати, ваш дім звеселяти, 

Діточок збудити, діточок збудити, 

Христа славити?!

 

Зверніть увагу, тут запитання: «Чи дозволите колядувати?», а не загарбницька риторика. 

 

Колядин, колядин,

А я в батька один.

У новенькім кожушку,

Винесіть пампушку.

Будьте здорові!

 

Із колядками зрозуміло. Хочеться ще звернути вашу увагу на особливості ментальності. В українців завше існував культ матері-Землі, годувальниці, матріархат, у якому жінка прославлялася. А надалі навіть на рівні термінів очевидна рівність чоловіка і жінки: «одружитися з нею». У росіянів, натомість: «жениться на ней», «на» як дія над кимось, вищого над нижчою. 

 

Через спосіб життя в росіян є загарбницький фольклор. А в українців: визвольні пісні. 

 

Також яскравий приклад різниці між нашими народами полягає в казковому фольклорі. В українській народній казці, як правило, перемагають завдяки своїм здібностям та розуму. Головні герої займають активну позицію. У російських – персонажі дещо пасивні, звідси звичка, що їм має хтось дати блага, зокрема цар. І трішки детальніше. 

 

Кафедра прикладної соціології Нижигородського університету ім. М. І. Лобачевського дослідила 145 російських народних казок і виявила архетипних персонажів. Серед них: Мати (Мачуха), Лівша, Цар, Кощій, Золота рибка, Солдат, Василиса Прекрасна, Чорт, Дурень, Іван-царевич, Баба-Яга. 

 

Найцікавіше те, що в оприлюднених результатах дослідження на першому місці – Дурень. Російський письменник Синявський присвятив цьому героєві книгу, видану в 1991 р., де Дурня автор називає «обранцем народної казки», котрий заслуговує на особливу увагу. 

 

Образ дурника присутній в казках різних народів світу, проте в них він не є номером один. Згадаймо лише російські народні паремії: «На Руси, слава Богу, дураков лет на сто припасено», «У нас дураков семь байдаков, да еще и угол не почат», «Наших дураков до Москвы не перевешаешь» та ін. 

 

Чимало російських мислителів відзначали двоїстість російської культури, прірву між культурою «еліти» і «маси». Тому у казках діє не тільки Іван-дурник, але й Іван-царевич. Але пріоритетність – за першим. Незаперечно, традиційні російські казки створювалися і побутували головним чином у селянському середовищі, що в різні часи становило до 90 і більше відсотків населення. Казки відбивали особливості патріархальної селянської ментальності, яка формувалася соціальними умовами. Соціальний статус Івана-дурника – низький, найчастіше – з селянської бідної родини, де він – третій син. Чимало казок починалося так: « Жив-був старий; у нього було три сини, третій – от Іван-дурник».

 

Бідність – характерна риса казкового Івана-дурника («свого» для мільйонів бідних жителів Росії). В Росії склалося прислів’я: «Бедность – не порок», тобто чеснота (прихований сенс: пишайтеся своєю бідністю, що пов’язується із високою духовністю і моральною шляхетністю).

Лінощі і пасивність казкового героя можна пояснити багатовіковою російською ситуацією, коли від вченості, старань, волі людини насправді нічого не залежало.

 

Зверніть увагу, в українських казках є герої, які характерні лише нашому фольклору. І всі вони мають активну життєву позицію, говорячи сучасною мовою. Це не дурники і не ті, хто чекають на якісь подання. Ті, хто діють. 

 

  1. Дівка-семилітка – дитина, яка, маючи всього лише 7 років, рятує батька від розорення, одну за одною розгадуючи за нього надзвичайно складні загадки пана.

 

  1. Пан Коцький – старий кіт, якого господар вивів у ліс помирати, але замість того хитрий кіт непогано влаштувався, обдуривши всіх лісових звірів, та ще й узявши лисичку за дружину.

 

  1. Є в нас і ексклюзивні персонажі-страхіття: Залізноноса Баба, матір чорта, страшна відьма із залізним носом – настільки великим, що аж до підлоги дістає, а також Кобиляча Голова – вона має здатність літати і може нагородити за працьовитість величезним скарбом або ж – з’їсти за лінощі.

 

  1. Івасик-Телесик, хлопчик, що втік від змія на крилах лебедя, та Котигорошко, який розібрався зі змієм по-своєму – одним ударом величезної булави.

  1. Видимо-Невидимо: невидимий чарівний помічник, який допомагає бідному чоловіку провчити жорстокого пана.

 

Між українською та російською культурою не «какая разніца», а цілісінька прірва. Озброюйтесь знаннями і не ведіться на пропаганду. 

 

Все буде Україна! 

 

*Для написання статті використано дослідження російської казки Тетяною Орловою. 

Авторка: Анна Люднова.

Підтримати АртМес донатом через PayPal:   [email protected]

Поділитися в: