З 14 по 18 листопада 2016 року в арт-просторі «SKLO» був представлений виставковий проект «In Silence» арт-групи «Light». Пропоную вашій увазі інтерв’ю з кураторкою групи «Light» – Ольгою Чекотовською. Мова піде про картину абстрактного живопису «Зібрати все», а також про мистецтво загалом.

 

Ольга Чекотовська – сучасна українська мисткиня. Народилася в Києві. Закінчила Школу сучасного мистецтва при Інституті проблем сучасного мистецтва. Наразі є куратором та учасницею арт-групи Light. Працює з живописом, фотографією, об’єктами.

 

Ольга Чекотовська

– Як ви визначаєте стиль картини «Зібрати все»?

 

– Я не дуже люблю визначати стиль своїх робіт. Мені особисто важко звести свої роботи до чогось узагальненого, теоретично визначеного. Це точно абстрактний живопис. Мабуть, ближче до абстрактного експресіонізму, адже робота була написана за одну ніч, єдиним поривом. Це якщо пригадати якісь теоретичні аспекти.

Ольга Чекотовська. «Зібрати все» в проекті «In Silence». 2016

– Які сенси має картина? Що ви вкладали у неї?

 

– Тут, мабуть, варто розказати про історію створення. В мене було велике полотно, десь 1,5 на 2 метри. Зазвичай я з такими розмірами не працюю, але цього разу вирішила проекспериментувати. Але воно стояло без діла досить довго. Паралельно я виношувала ідею про певний стан напруженості, засилля насильства та крові у сучасному, здавалося б, благополучному світі айфонів та Інтернету. Такий собі цивілізаційний абсурд з тисячами людських жертв. Це суспільний аспект цієї роботи. На особистісному рівні це робота про втрату дорогої людини і про призвичаєння до нового стану речей. Намагання заповнювати порожнечу. Таким чином робота має декілька вимірів.

 

В той момент, коли ідея була остаточно оформлена, я заповнила полотно фарбою. Але воно було незавершеним, так я це відчувала. Так і стояло декілька місяців. В якусь мить я зрозуміла, що справа в розмірі, він не відповідав тим емоціям, які були головні для цієї роботи. Так я розірвала полотно на 13 шматків, 13 станів, які в тій чи іншій мірі відображають весь той вир подій та почуттів, які зі мною і середовищем навколо мене сталися за останні 2 роки.

 

В проекті «In Silence» представлений лише один фрагмент. Стан напруженої тиші.

 

– Розкажіть про назву. «Зібрати все» – що мається на увазі під таким узагальненням, як «все»?

 

– Як було зазначено, робота складається з 13 окремих полотен, які утворилися в результаті розірвання великого полотна. Це, так би мовити, світ людини, який через певні події розпадається на шматки, а потім людина намагається це ВСЕ зібрати до купи. Повернутися до нормального життя. Таким чином, ВСЕ – це внутрішній світ людини, який складається зі спогадів, відчуттів, травм, радощів та трагедій, іноді навіть зі звуків, запахів, дотиків. І протягом свого життя ми перебуваємо в безперервному процесі збирання і зшивання нового себе. На мою думку, людина не може бути визначеною раз і назавжди, вона постійно змінюється, набуває нових рис, наче пришиває до себе нові шматки свого досвіду.

 

Ольга Чекотовська. «Зібрати все». Ескіз до проекту. 2016

 

– Чому саме полотно, а не просто фарба на папері? Чому саме така кольористика полотна?

 

– На той момент живопис на полотні видавався вдалим медіумом для ретрансляції ідеї.

 

Жовтий колір для мене це колір життя, сонячного світла, яке, по суті, і оживляє природу. Без сонця все загине. Червоний банально асоціюється з кров’ю. Але на той момент смерті стало так багато, що я бачила тільки червоне. Так вони і зустрілися – життя і смерть, дві події, які визначають буття будь-якої людини, і на які досить часто не надто звертають увагу за повсякденною побутовою колотнечею.

 

– Як ставитеся до творчості Малевича?

 

– Без сумніву Малевич видатний художник, який перевернув уявлення про живопис. На жаль, пересічний громадянин дещо зверхньо ставиться до цієї постаті, що пов’язано з нав’язуванням радянською владою, що абстракція це погано і це не мистецтво. На побутовому рівні дуже важко цей стереотип перебороти.

 

Як аргумент я завжди використовую роботи Малевича селянського циклу. Моя улюблена «На жнива. Марфа та Ванька». В ній дуже багато кольору і внутрішньої напруги. З першого погляду вона статична, але ще мить і ми побачимо рух. Людям, далеким від мистецьких теорій, це більш близьке, і вони починають трохи більше розуміти той клятий «Чорний квадрат»))

 

Казимир Малевич. «На жнива. Марфа та Ванька», 1928-1929

 

Малевич це не тільки квадрат, хрест та трикутник. Його творчість ширша і цікавіша. Мені здається, що слід звернутися і до інших творів нашого видатного співвітчизника.

 

– Ваші улюблені художники?

 

– Колись відчула справжній катарсис біля картини Вінсента Ван Гога «Стілець Ван Гога» в Національній галереї в Лондоні. Я дуже люблю Ван Гога за його колір, грубість і життєвість. В його роботах багато життя і багато самотності, а це зворушує найбільше.

 

Вінсент Ван Гог. «Стілець Ван Гога», 1888

 

Свого часу дуже вразив Ансельм Кіфер, він для мене абсолютно космічний, наче в його роботах можна умістити цілий Всесвіт.

Ансельм Кіфер. «Dat rosa miel apibus», 2010-2011

 

Дуже для мене особистісними є роботи Альберто Буррі, вражає його робота з матеріалом, він дуже чітко ретранслює якийсь особливий внутрішній стан людини.

Альберто Буррі. «Rosso Plastica», 1962

 

Люблю Девіда Хокні за його пустоти і пейзажі, Енді Голдворсі за тонкий і чистий ленд-арт.

Девід Хокні. Настання весни в Уолтгейт, Східний Йоркшир в 2011

Енді Голдворсі. «Листя горобини лежать довкола діри», 1987

 

Звісно список можна продовжувати, мене багато що надихає, багато чого подобається в історії мистецтва. В кожному напрямку можна знайти цікавих митців. Зараз маю можливість відвідувати європейські музеї та галереї, це неоціненний досвід.

 

– Ваші улюблені письменники, книги?

 

– Важке питання. Читаю багато і різної літератури. Першим, що спало на думку: Достоєвський, Пєлєвін, Паланік, Маркес, Хемінгуей, Ремарк. Це проза. З поезії безперечно Сергій Єсєнін та Сергій Жадан. Також люблю Василя Симоненка, Юрія Іздрика, Олександара Блока, Володимира Маяковського. Обидва списки можна продовжувати.

 

Якщо ж говорити про твори, що буквально підкидали з місця, це «Брати Карамазови» Достоєвського та «Чапаєв і Пустота» Пєлєвіна.

 

Наразі дуже співзвучні вірші останніх років Сергія Жадана, мабуть, тому, що він транслює якісь дуже важливі речі для сучасного покоління українців. Так, одна з робіт в проекті «In Silence» названа рядком з вірша Сергія Жадана. Робота називається «Мертві роблять свою роботу», і вона в більшості співзвучна віршу «І стільки світла. Щоразу. Навіки…». Є роботи, які легко накладаються на інші вірші Жадана.

 

Ольга Чекотовська. «Мертві роблять свою роботу», 2016

 

Я доволі часто співвідношу свої роботи з літературними текстами, іноді навіть з текстами пісень. В якомусь сенсі це теж своєрідна література, про що свідчить присвоєння Нобелівської премії Бобу Ділану.

 

Чи писали ви ще щось на кшталт «Зiбрати все»? Якщо так, до де цi картини можна побачити?

 

– Кожен художник у своєму розвитку проходить певні етапи. До 2014 року я писала переважно фігуратив, це були, так би мовити, перші спроби в мистецтві. Потім настав момент, коли для мене стало очевидним, що предметний живопис більше не відповідає мої потребам і не може бути виражальним засобом. Так з’явилися перші абстрактні полотна. Я би не сказала, що в мене є роботи подібні до «Зібрати все». Кожна робота це певний новий стан, нові почуття, думки, новий досвід. Звісно, мистецтвознавці можуть це все якось класифікувати, віднести до, наприклад, абстрактного живопису. Коли я створюю твір, я не думаю про те, до якого напрямку в мистецтві його можна віднести, я більше зосереджуюсь на тому, як мені точніше передати свій внутрішній стан, свою ідею. І це не завжди живопис, іноді це перетворюється в об’єкти. Ніколи не знаєш куди тебе заведе цей пошук.

 

Поки що деякі роботи можна побачити на сторінці арт-групи Light, де я є учасницею і куратором, а  також в моєму інстаграмі.

 

– Чим для вас є мистецтво?

 

– Для мене мистецтво – це постійне відкриття себе і світу. Можливість зізнаватися у своїх слабкостях, можливість набувати нової сили, говорити до світу щиро та відверто на будь-які теми.  Кожен митець сам обирає, так би мовити, тему розмови. Головне говорити щиро і відверто, тоді ти обов’язково знайдеш того, хто тебе почує.

 

Наприклад,  моє мистецтво про те, як в цьому світі одночасно безмежно гарно і болісно. Це те, про що наразі хочеться говорити, можливо, з часом все зміниться.

 

Авторка: Олена Бодасюк

Поділитися в: