Модерний танець на відміну від класичного не надає рухам почуттів, а навпаки, дає змогу танцівникові отілити власні емоції, переживання, перетворюючи їх у рух. Це нагадує і сучасну тенденцію верлібрової форми у поезії, яка також позбавлена чіткої шаблонності, котру диктує рима. Постійні інтенції до пошуків нових форм, переосмислення давнього та класичного – на все це натрапляємо у сучасному прогресивному світі. Так, приклад переосмислення автентичного «аркану» можна спостерігати у «Чоловічому танці» Василя Герасим’юка, який за формою представлений верлібром:

 

Ти мусиш танцювати аркан.

Хоч раз.

Хоч раз ти повинен вiдчути,

як тяжко рветься на цiй землi

древнє чоловiче коло,

як тяжко зчепленi чоловiчi руки,

як тяжко почати i зупинити

цей танець.

Хоч раз

ти стань у це найтiснiше коло,

обхопивши руками плечi двох побратимiв,

мертво стиснувши долонi iнших,

i тодi в заповiтному колi

ти протанцюєш пiд безоднею неба

iз криком по-звiриному протяжним.

Щоб не випасти iз цього грiшного свiту,

хоч раз

змiшай iз ближнiми

пiт i кров.

Сину людський,

ти стаєш у чоловiче коло,

ти готовий до цього древнього танцю

тiльки тепер.

З хрестом за плечима.

З двома розбiйниками.

Тiльки раз.

 

Верліброва форма не є випадковістю, адже наголошує на цілковитій свободі, яка закодована у танці, незважаючи на те, що виконується він у зімкнутім колі чи півколі. Читачеві Герасим’юк пропонує повністю віддатися руху, пізнати танець як життя.

 

Та що ж таке сам «аркан» як автентичний танок? «Arcanus» – слово латинського походження, що в перекладі означає «прихований, таємний, мовчазний». До сьогодні він зберігся як сакрально-ритуальний гуцульський танець. Першопочатково був одним із основних елементів ініціального обряду посвячення двадцятирічного хлопця у легіні («Ти мусиш танцювати аркан. Хоч раз») і відсилає нас до історії опришківського руху. Опісля проходження усіх ритуальних дійств, хлопець отримував право носити топірець (аркан виконувався із топірцем у руках), підперізуватися широким паском, тобто ставав членом дорослої громади, потенційним опришком. Повертаючись до назви танцю, завдяки його історії і давнім сакральним змістам відкривається закодована таємничість у слові «arcanus»: здійснювався він перед боєм як акт священного ордену, де, окрім самих танцівників, вважалося, учасниками були духи предків (Шилов). І якщо подивитися на форму, символіку танцю, у єднанні живих із предками, сакральності, таємничості аркану, не залишиться сумніву.

 

«Хоч раз ти повинен вiдчути, як тяжко рветься на цiй землi древнє чоловiче коло», – лунає із вуст ліричного героя. Коло не використовується у танці, як окраса, а має власний глибокий символізм. Це імітація сонця, втілення архетипу вогню, власне солярність, характерна для української культури. Рух по колу, то повільний, то прискорений, зі зчепленими міцно руками за змістом нагадує так звану трипільську «спіралю», своєрідний лабіринт (в основі якого і є коло та імпульс руху), указуючи нам на коловорот життя і смерті (народження=смерть=народження), тобто вічність, безперервність людського буття.

 

«Спіраль часу», Трипілля

 

Тому не даремно цей символ у вірші Герасим’юка уособлює саме життя: «…повинен відчути…як тяжко почати і зупинити цей танець», де існування – «заповітне коло». І ти маєш як людина «станцювати» своє життя достойно, щоб «не випасти із цього грішного світу». І, за Герасим’юком, у тебе є на це лиш єдина спроба («Тільки раз»). На цьому ліричний герой наголошує тричі (своєрідний прийом ретардації). Нагнітання, підсилення таке схоже на ударне звучання бубна, що разом зі сопілкою та скрипкою супроводжує рухи виконавців аркану.

 

Поет іде далі, відходячи від давнього язичницього сонцецентризму, вираженого колом, доповнюючи танець християнським елементом – хрестом: «Ти готовий до цього древнього танцю тiльки тепер. З хрестом за плечима». Автор переосмислює бойовий танок, вкладаючи у нього змісти самого життя: це танець із побратимами пліч-о-пліч («обхопивши руками плечі двох побратимів»), і з ворогами («з двома розбійниками»). Танцівників, відповідно, троє, де числокод «три» символізує життя. Так, можливо найвірніший бій той, що з хрестом за плечима? Що це за боротьба? І можливо, тільки з прийняттям християнства українець став готовим до того, щоб «не випасти із цього грішного світу». Проте хрест на рівні символічному, так само втілює солярність, міфологему межі – вогонь, але й уособлює чотири сторони світу, також вертикаль – чоловіче начало, батьківське, горизонталь – жіноче, материнське, а в сумі вони утворюють третю силу – синівську (сам хрест).

 

На тему поєднання язичницького і християнського у віруваннях та світогляді нашого народу написано чимало, проте провести паралелі можна із «Чоловічим танцем» та віршем Василя Стуса «Геть спогади – з-перед очей», де натрапляємо на подібний символ трипільської спіралі та хреста як утілення самого життя:

 

…пройдемо лабіринтом бід

до свого реченця,

де щонайвища з нагород

і найчесніша – мста

за наш прихід і наш ісход

під тягарем хреста.

 

Так, маємо унікальний приклад зображення матефізичного шляху людини через танець, і неабиякий, – автентичний, бойовий танок, у якому – цілий  всесвіт людських почувань, народна світоглядна система, свобода, сила духу, що вдало обрамилось завдяки верлібровій формі.

 

Авторка: Анна Люднова

Поділитися в: