Кожен із нас по-різному рефлексує на суспільно-політичні події в Україні. Із повномасштабною війною лишатися осторонь новин стало майже неможливим. У митців – свої інструменти для рефлексій. Психологи навіть стверджують, що творчість є одним із варіантів трансформації негативного досвіду, власних переживань і стресу в той чи інший мистецький продукт. А езотерики – що це такий вид медитації.
Так, Анна Люднова “виливає” свій пережитий досвід війни щодня в вірші, Анастасія Чепрак – у світлини. Фотографиня і письменниця об’єдналися, аби створити спільний проєкт-лабораторію: “Фото-поетичні рефлексії війни в Україні”. Мистецька лабораторія передбачає два етапи:
- на першому – Анна Люднова пише поезії, надихаючись авторськими фотографіями Анастасії Чепрак;
- на другому – Настя Чепрак створює світлини, відштовхуючись від власних рефлексій на вірші Анни.
Етапи можуть повторюватися, затягувати в мистецький коловорот рефлексій, а дослідження себе та пережитого досвіду війни, спонукати інших фахівців долучатися до проєкту. Тому це відкрита Лабораторія і “Фото-поетичні рефлексії” в майбутньому видозмінюватимуться.
Сьогодні ділимося з вами першою частиною Фото-поетичних рефлексій війни.
Уже навчилася ловити камені спиною
Всередині себе возвела
Кілька сотень новобудов
Із червоної цегли
Яка завжди відзначалась якістю
Але тут фундаментом бажаної реальності
Не могли стати колючки
Тому каміння тріскалося
Сипалося вулицями
Між дерев
Які намагався утримати
Хтось із пересічних
Самотужки
За стовбури
Без коріння
Згорблено вихопив
Собою підхмариння
Оминаючи шляхи
Поза перехрестями
Розлітався пил
Миттєво цеглини
Перетворювалися на
Метафори не до ладу
Яких настільки було багато
В її руках
Що важко утримувати
Тіло
Поезії
Здавалося треба
Трохи ускладнювати кроки
Аби
Чорно-білі світлини
Ожили знову
Тими кольорами
Що до 24.02.2022
А ще ліпше
До 2014
І без розуміння
Сполучень букв
А
Т
О
.
.
.
Дихання зтишувалося
Поступово груди стискала
Аритмія зі спогадів
Пережитого
«Загальна мобілізація чоловіків»,-
Виринало з телеящурів
Розпливалося в очах зеленим
росія напала на Україну
Сім‘я загинула під завалами
Повітряна тривога
Мелодії сіріли
Прокльони десь із кожного
Глухого кута вулиці
Міцним прискіпливим
Тоненьким звуком пищали
В голові.
Прозорішали
Маля народилося в бомбосховищі.
Невидимо.
А поза цим
Вона крихтами
Але втрачала своє
Хочу «»
Мрію «»
Планую «»
…
Ноти мимоволі випливали з-під рук
Навіть коли тримав книгу,
Чи розглядав бруньки на яблуні
Під своїм вікном.
Били струмом по пальцях
Це були терпкі відчуття
А ще місяць тому здавалося,
Що за темрявою не видно
Променю твого
Внутрішнього спротиву
Ти перекреслював дні,
Аби забутися очі побратима
Які холонули
Здається, й досі …
Туманіло в погляді.
Тримав за руку
Й вірив, що побачиш
Як розцвітає природа
Там, де завжди навіть
Крізь сутінки
Нащупаєш кроками
Потрібний напрямок
І не звернеш назад.
Я бачила, що цей квадратний світ війни
Обрамлений здобутками природи
Тривав
У зелені
Одну за одною знімала з рук
Мурашок
Складала в коробки
Й вірила, що з них із легкістю проростуть
Скрині.
Світло-жовті. Невагомі
Це та мить, коли ти однозначна
В тому, куди акумулюєш переживання
Згорнувши останній клаптик любові
У вогник, який ледь жеврів
А ти все ще вірила, що його можна
Протягнути за собою полем
І вберегти нетлінні миті
Аби світили ще
Протягом життя.
Відкривали блакиті заХмарно-прозорі
Яких не торкнутися поміж
Досяжних стеблин,
Вони розходилися за перехрестям
Із незбагненними орієнтирами
За межі коловоротів
Цієї планети.
Жовтогарячі квіти її згаяли.
Закреслили час, коли
Потрібно було ледь видимими
Літерами описувати перші кроки
Рахувала
Здавалося, якщо дистанції позначити
Цифрами
Над ними можна буде возвестися
І сотворити власний ашрам
І вже більш нікуди не прагнути
Полетіти.
Як часто снилося,
Ноги відривалися від землі
Відчуття летючої легкості
Вседоступності земного
А поза тим
Соняхи всередині тіла
Ще утримували її міцно
Ногами до
Понівеченого часом
Садка
Де вперше власноруч
Посіяла квіти.
Тому люди
Й не вміли літати.
…
Авторка світлин: Анастасія Чепрак.
Авторка ідеї проєкту та віршів: Анна Люднова.