У 2017-му вийшла друком поетична збірка Павла Коробчука «Хвоя». У ній – війна і смерть, світло і любов, і, відповідно, життя. Так, вірші тут умовно побудовані за схемою – від теми війни та смерті – до любові й життєствердності.

 

Чому саме хвоя перебуватиме у центрі уваги читача стає зрозумілим уже з перших сторінок збірки. Вона оживає в поетичних рядках у найрізноманітніших іпостасях: і формальних, і смислових. Це і дерево, вінок, і цілісінький ліс, і, навіть, домовина та стерня. А ще асоціюється хвоя також із часо-простором, власне годинником та компасом. І, зрештою, саме вона «абсорбує простір за вікном». Образ хвої як дерева, що втілює Всесвіт та вікна єднає те, що вони є архетипами межі за міфологічними уявленнями. Тому не випадково у збірці домінує межовість внутрішніх станів та переживань ліричного героя, роздуми про життя і смерть: «годинник цокає по обидві сторони смерті».

 

Тема смерті втілена у повноті палітри: від екзистенційних поневірянь ліричного героя до серйозних роздумів та згадок тяжкої хвороби – туберкульозу: «етамбутол – це мій Аллах. / рифампіцин – це мій Будда. / ізоніазид – це мій страх. / назву ще одних таблеток забув». І завершує, принаймні додає глибини погляду на проблему життя і смерті, тема вічності. І тут образ хвої як центральний не є випадковим, адже втілює світове дерево: «хочу народитися один раз але сильно / ніж багато по трошки», «ті, хто поки триває – листопадні / ті, хто відійшли – вічнозелені».

 

Роздуми довкола вічності буття спричиняють і появу символа уроборосу в поезії «з голого по нитці»: «я довго відшуковував межі речення / яке ти так і не договорила / і поки його можна було тримати хоча б за ниточку / я був заплутаний як уроборос точніше як короборос». І немов остання крапка в цьому одвічному питанні стоїть у вірші «гортайте далі»:

 

смерть?

як би ти не народжувався – все одно помреш

єдине виправдання – хвоя

три частини одного цілого

три вічнозелені гілочки

 

Тут число три, безсумнівно, є числокодом життя, а дерево – втіленням триєдиності світу: земного, небесного та потойбічного. Ця триєдиність є характерною для всієї збірки, яка тематично складається із трьох частин: військової, інтимної та родинної лірики. Так, незважаючи на досить широкий спектр негативістських настроїв на початку книги, із рухом прочитаних сторінок, поезію все більше переповнює світла, життєствердна настрієвість.

 

Так, хвоя є певним зв’язковим, що єднає поезію збірки на рівні тематики, мотивів та настроїв. І, більше того, цю наскрізну «хвойну» лінію підкреслено завдяки ілюстрацій, виконаних Дар’єю Бабченко.

Цікавими видаються згадки різних видів мистецтв у збірці, тобто вихід на інтермедіальний рівень, не лише інтертекстуальний. Павло Коробчук зачіпає тему музики та війни, неволі, подекуди доходячи до цікавих авторських порівнянь та метафор на цьому ґрунті: «В музики та війни спільне тільки вміння розбиратися, якими било / снарядами»; «Можеш дієзи, як знаки ув’язнення, бренькати в гаражі». Також автор звертається і до теми поезії і місця поета у цьому світі. І, рухаючись вперед від військової до родинної лірики все частіше поруч із внутрішнім динамізмом вірша Коробчука постає танець:

 

Потім я вставав, підходив до скла і торкався лобом

До танцю, яким вона винаходила нову геометрію –

Там не було місця точкам відліку, відрізкам шлюбу,

Трикутникам любові, прямокутникам смерті.

 

А вразити збірка може тим, що чи не у кожному вірші постають афористичні вирази. Це спроби дешифрувати усім відомі поняття, яким надаються нові відтінки конотацій: «Людина – це не ті досягнення, які вона здійснила. Людина – добро, яке вона не встигла зробити досі», «любов – це коли всі будинки з однією адресою», «релігія – це інструкція з існування наодинці» тощо.

 

Поруч із цим поет почасти звертається до традиційних образів, характерних для української літератури та культури загалом, подаючи сучасний стан проблем. Згадує зокрема архетипний образ української дівчини чорнокосої, образ п’яниці, покритки.

 

Відтак, наскрізний символізм, афористичність та метафоричність замикає 99 віршів збірки разом із сотим її складником-читачем в уробонічну єдність, пророкуючи бажання неодноразово повертатися до «Хвої», а повертаючись знаходити все нові й нові змісти…

 

Авторка: Анна Люднова

Поділитися в: