Супрематична поезія найчастіше представлена невеликими за обсягом верлібрами в кілька рядків. Короткими тому, що супрематизм – лаконічний і безсюжетний. У поезії ці риси виявляються меншою мірою, ніж у живописі, проте все одно – супрематичні верлібри будуть змальовувати певну одномоментну картину, а не подію з її зав’язкою та розв’язкою.
Супрематичні твори зазвичай абстрактні за змістом. Навіть прив’язка до дійсності не затьмарює виражений абстракціонізм подібних поезій. У супрематичній поезії поет не змальовує реальні речі, а моделює свій власний поетичний світ. Такий поет може справедливо називатися справжнім творцем, бо його поезії майже не мають нічого спільного з натурою.
Риси супрематизму найяскравіше виявляються у герметичній поезії. Герметична поезія – «закрита», відірвана від дійсності, відходить у світ суб’єктивних переживань. У її трактуванні можливе явище надінтерпретації. Герметична поезія внаслідок своєї багатозначності припускає відразу кілька тлумачень і нерідко загалом не підлягає осягненню в межах логіки. Однак тут надінтерпретація не є чимось негативним – бо тлумачення не претендує на роль «пояснення», таке тлумачення – це спроба конкретного читача осмислити текст. Поле осмислення – дуже широке, автор дає читачеві повну свободу, ставлячи реципієнта на одну сходинку із собою. Читач тут – сам собі автор. Творець сенсів, включно з новими, тими, які автор не вкладав у твір.
Так само, як у «Чорному квадраті» кожен бачить своє (для Малевича «Чорний квадрат» означав ядро спресованих смислів), так і в супрематичній поезії – нема «правильного» і «неправильного» пояснення. Бо в ній не існує реального «предмету», нема носія однозначності. Є тільки чисте мистецтво і читач, який своїм прочитанням надає поезії сенсу.
Як приклад супрематичної поезії пропоную розглянути верлібр Олега Коцарева «Райдуга»:
Чарівна
Осінь –
Життя
Знову
Б’є
Сивий
Фарфор.
Поезія лаконічна, невелика за обсягом. Форма на перший погляд проста – одне слово є окремим рядком. Але за простотою форми приховано зміст: кожне слово поезії – виокремлене, значуще. Кожне слово написане з великої літери. Тобто характеристика фарфору – «сивий» – так само важлива, як і слово «життя».
Поезія безсюжетна, це скоріше – констатація факту. Так само, як в супрематизмі – глядачеві дається фігура, що не прив’язана до жодної події.
У вірші наявна своєрідна колористика. Осінь у нашій уяві співвідноситься з яскравими фарбами, натомість фарфор – сивий, безбарвний. Поезія будується на контрасті, в якому барвистість намагається взяти гору над безбарвністю.
Як тлумачити цей текст? Герметичну поезію кожен розуміє по-своєму. Можливо, поезія констатує спробу життя перемогти смерть. Незважаючи на те, що осінь зазвичай асоціюється зі старістю, загасанням, в цій поезії осінь – чарівна, а значить – жива.
Життя – це рух, активність, барва. Натомість фарфор – холодний, статичний, мертвий. «Сивий фарфор» – це зима, засніженість, вічний сон. Осінь мала би плавно перетікати в зиму, однак вона відмовляється від кимось вигаданої закономірності – і змушує життя розбиває фарфор. Осінь нищить своє майбутнє, щоб залишитися такою ж яскравою і живою.
Чому «знову»? Бо життя і смерть – взаємопов’язані явища, які не можуть існувати одне без одного. Життя може скільки завгодно торощити фарфор, але він все одно залишатиметься фарфором – спочатку в уламках, потім у скалках, далі у крихтах, можливо – як пил… Фарфор змінить форму, але не суть. Тому – це лише спроба життя подолати смерть. Таких спроб – нескінченна кількість. Як і спроб тлумачити герметичну поезію.
Отже, супрематичній поезії притаманні такі риси:
-
належність до «чистої лірики»;
-
верліброва форма;
-
невеликий обсяг;
-
лаконізм;
-
герметичність;
-
безсюжетність (можуть траплятися винятки);
-
абстрактність змісту (або загалом, або ж абстрактність окремих образів);
-
багатозначність;
-
можливість різнотлумачень;
-
антиреалістична спрямованість.
-
Авторка: Олена Бодасюк