Сучасне танцювальне мистецтво та IT-технології? Поняття, які можуть поєднатися в єдине ціле та створити новий синтез мистецтв? Та такий, якого не існувало раніше ніде в світі?

Це стало реальністю в Україні. 15-17 жовтня у Києві на Сцені-6 Довженко-центру відбулися перші покази танцювальної вистави з доповненою реальністю P.A.N.TER. Це спільний проект Post Theatre (Німеччина) та Платформи сучасного танцю (Україна), за підтримки Українського Культурного Фонду.

Що воно таке ця “доповнена реальність” і як можуть поєднуватися між собою тілесність, сучасний танець, музика, відео-графіка, соціологічні дослідження та додаток на вашому гаджеті? Про все по черзі та детальніше.

Перед показом вистави P.A.N.TER проектний менеджер, відомий хореограф, Олександр Маншилін влучно “заметафоризував” усе те, що відбуватиметься на сцені під поняттям “китайське меню в дорогому ресторані”, де багато різних страв. Які можна смакувати окремо, але які між собою непогано поєднуються.

Три основні складники вистави, які вони?

Перший складник. Дійство будується на основі оповідання “Голодар” Франца Кафки. У центрі уваги твору два потужні образи. Це історія про старого циркача, у якого головна “фішка” була – голодування. Але рано чи пізно глядач втрачає цікавість до нього. Він перетворюється в своїй клітці на щось неживе, занепадає, а на його місце приходить інший потужний образ – Пантера.

Образ Пантери?

Якщо звернутися до витоків образу Пантери, то, як правило, вона символізує тендітність та тлінність, недовговічність нашого існування, вказує на те, що життя у будь-який момент може змінитися, набрати нових обертів.

Це хореографи Олена Чучко та Олександра Литвин продемонстрували і у самій виставі в співпраці з медіа-художниками Світланою Житньою та Микитою Худяковим. Посеред вистави є важливий момент. Коли на сцені в графіці умовний відлік часу “40:00”, на якому все спиняється, танцівниця “завмирає” на підлозі, а в музиці чути біт, який асоціативно відсилає нас до стуку серця.

Усе це символічно. Числокод 4 в міфології більшості давніх народів символізує смерть. А вже з приходом християнства з’являється потрактування числа 40. 40 днів після смерті, за релігією, душа людини ще перебуває на землі, 40 днів Ісус блукав пустелею. Ці потужні числокоди можна дешифровувати вічність, але ми з вами рухаємося далі.

Перформерка опісля паузи “оживає” в русі та до неї приєднується інша виконавиця. Таким чином, відбувається своєрідна ініціація. Перехід в новий стан і рух вперед. Чи не це і є тим, на що нас спонукає постійне відчуття голоду в житті? У мистецтві? Роботі? Сім’ї? Стосунках з друзями? І, врешті, голод до самого життя – символічно?! Те, що рухає нас, мотивує, відроджує, змушує підійматися з ліжка щопонеділка та прямувати на роботу? Починати нове життя теж з понеділка?)

Голодар, хто він для перформера?

Образ Голодаря демонструє під час вистави чи не кожен із виконавців. А це чотири професійні перформери, танцівники та двоє айтішників з величезним досвідом в своїй сфері. Технічно ми бачимо елементи контактної імпровізації, contemporary dance, але головне, що ця вистава для виконавців стала дослідженням.

Про такий підхід зазначає Олександр Маншилін і це помітно протягом усього дійства. Мова не просто про постановку, де “відточений” кожен рух: “підійми-опусти руку”, а про можливість кожного перформера відкрити себе в русі, усвідомити твір Кафки через тілесність та духовність, не без допомоги музики, відео-арту та ін.

Образ Голодаря доповнюють слова Ігоря Курінного, одного із перформерів та айтішників, який після вистави коментує, що відчуття голоду залишилося. І мова не про китайські ресторани і модні кухні світу. Мова про те, що голод до мистецтва завжди буде з тобою, якщо поринути в цей світ. І так не тільки з мистецтвом.

Другий, айті-складник. Автор ідеї поєднати цифрову та перформативну реальність – Макс Шумахер вважає, що айтішники – це теж дуже творчі люди, але з математичними знаннями. Тут навмисно з’являється бінарна опозиція: митець/айтішник. Це порівняння як матриця накладається на оповідання Франца Кафки. Тому самі творці коментують виставу як:

P.A.N.TER. — Performing Arts Never Terminate: Перформативні Мистецтва Ніколи Не Закінчуються.

Тобто Образ Пантери трансформується та набуває нових конотацій і не розкривається на сцені в класичному розумінні згідно з оповіданням Кафки.

До айті-складника відносимо також головну “родзинку” вистави – використання доповненої реальності ALTstage. Крок з екрану. Якщо пояснити її роботу дуже простими словами: то це додаток на ваш гаджет, який працює на iPhone 7 або новішому телефон, смартфоні на Android 8.0 та новіших. Ви за qr-кодом його завантажуєте перед виставою та “наводите” свій телефон на порожню сцену, на екрані з’являється перелік учасників перформансу.

*ця артистка – лише в смартфоні, на сцені немає нікого

Далі на 13 хв. отримуєте сповіщення від додатку ALTstage та вмикаєте його, щоб паралельно з дійством на сцені спостерігати за подіями в своєму телефоні чи планшеті. Тобто, таким чином, утворюється декілька вимірів. І за глядачем вибір: піти з головою у “живий” перформанс, заплющити очі і насолодитись прекрасним музичним супроводом від електроакустичного імпровізаційного ансамблю “Niebiezdny_Drokon”, не звертати увагу на дії перформерів та захопитися графікою, сконцентруватися на виконавцях чи сприймати побачене як повноцінний синтез мистецтв. Хоча, по правді кажучи, кожен компонент цікавий і окремо один від одного.

Усі вистави із доповненою реальністю можна переглядати на сайті
ALTstage. Ця робота – не перша.

Третій складник – документальний. Це соціологічні дослідження, які проводилися серед українських митців та представників айті-сфери. Опитування проходить наскрізно через всю канву перформансу та, навіть, деякі питання озвучуються через аудіо-супровід: “Чи хочете ви залишитися у своїй професії до кінця свого життя?”, “Ви хотіли б отримати більше визнання за свою роботу” та інше.

Вистава, окрім своєї інтермедіальності, також інтертекстуальна. Адже у відео-арті використовуються цитати із твору Кафки “Голодар” з одного боку та відповіді респондентів, які брали участь в опитуванні – з іншого.

На цьому аналіз вистави можна було би і зупинити. Але ми з вами підемо ще далі і спробуємо “копати” ще глибше. Із тими, хто дочитав до цього моменту.

Щодо відео-арту

Графікою можна насолоджуватися як окремим видом мистецтва та компонентом перформанса. Тут домінують абстракціонізм, авангардизм, відчуваються відсилки до супрематизму Малевича. Із характерними для нього домінантами: куб, круг, куля, квадрат та ін. Та кольорами – білим, чорним, червоним. Саме з цими кольорами асоціюється і сам твір Кафки “Голодар”?!

Для порівняння нагадаємо дещо творчість Казимира Малевича.

Медіа-художники під час обговорення вистави коментують цей момент таким чином, що вони надихалися містом, в якому живуть, одним із найавангардніших в Україні – Харковом. Творчий лет та оточення зіграли свою роль. А ще бажання не “перетягнути” всю увагу глядача з роботи перформерів на графіку. Так, їм дійсно вдалося зробити якісний продукт та у синтезі з тілесністю й іншими компонентами перформансу.

Для нас, як глядачів, залишається відкритим питання Олександра Маншиліна, коментар перед виставою:“А чи не створили ми новий спосіб вистави і новий театр?”.

А на питання до танцівників про те, як вони усвідомили образ Пантери одна із виконавців, Ірина Клименко відповідає, що

“Пантера – це сцена, це, насамперед, про зв’язки, можливості…це той самий зв’язок між минулим, який вже позаду, майбутнім, що ще попереду та Голодарем, який уже поступово прощається, мириться з тим, що йде і його замінює щось нове, незвичне, але яке ще самостійно приймати рішення не може, воно знаходиться ще в клітці і до кінця не розуміє, що відбувається, але в нього є певний зв’язок і опора на щось невідоме, наразі…”.

На цих філософських роздумах закінчуємо наш відгук про новітній в Україні перформанс P.A.N.TER. Та додамо: кожен із глядачів вистави неодмінно зможе розгледіти власні сенси та декодувати образи та символи по-своєму. У цьому – вся краса сучасного танцювального мистецтва. А критика – свою думку не нав’язує. Залишає вибір кожному – знайти свій код до розуміння побаченого.

Текст та фото – Анна Люднова.

П. С. 29 жовтня P.A.N.TER продемонструють в Харкові у Палаці студентів НЮУ.