Ігор Мітров – поет, перекладач, лiтературознавець. Лауреат лiтературних конкурсiв «Гранослов» (2015), «Смолоскип» (2017), фiналiст «Молодоi Республiки Поетiв» (2016). Вiршi публiкувалися в антологiях i перiодицi, у тому числі зарубіжній. Автор книжки «Голландський кут».
***
будьте сірі
неначе асфальт
будьте тверді
ніби звірі
у пошуках сонця
у пошуках сенсу
ставайте
дикими псами
кусайте повітря
стискайте землю
в долонях
допоки вода
потече
допоки стіна
замироточить
вчорашнім
вапном
У поезії ідея звільнення від застарілого передається образом стін, що мироточать минулим: «стискайте землю / в долонях / допоки вода / потече / допоки стіна / замироточить / вчорашнім / вапном».
Білий вірш показує безглуздість пошуку сенсу: «у пошуках сенсу / ставайте / дикими псами / кусайте повітря». Шукати сенс – наче кусати повітря. Процес пошуку передається образом диких псів: буйних, некерованих.
Малевич бачив причини воєн та інших бід людства саме у сприйнятті кожного явища через призму практицизму. Бажання наділити сенсом все навколо для супрематистів означало прагматичне ставлення до світу, що врешті-решт призводить до катастроф.
Білий вірш будується на контрасті чорного і білого – кольорів першої стадії супрематизму: «упритул наближається тиша / кладе на плече шестипалу долоню / німа теплота розливається тілом / мов небом холодне нічне молоко». Супрематизм цих рядків посилюється образами тиші та німоти – втіленням супрематичного спокою.
Спокій – ключовий образ поезії. Тиша з’являється у першому рядку, проходить через увесь твір і повністю розкривається наприкінці поезії: «мертві вуста / в яких ані звуку / лінія долі / тиші цілунок».
Колір для Малевича означав перш за все відчуття: «Колір і форма нічого не оформлюють, а тільки прагнуть висловити таємничу силу відчуттів. Художник не може збагнути світ – художнику доступно тільки відчуття світу. Відтворена форма – не форма, а вираження живописного відчуття».
Форма та колір як у живописному супрематизмі, так і в поезії виражають відчуття. Автор асоціює золотий колір зі слабкістю, а блиск – із болем: «пускати сріблясту або золоту / слабкість блискучу / слабкістю стати самому / бути слабким / як розплавлене золото / мовчазною землею / у формі блискучого болю». Колір у митців-супрематистів часто набуває неочікуваного значення.
не заплющуючи очі пірнав на дно океану у пошуках перлів
зрідка мружачись пірнав на дно океану у пошуках спокою
залишивши очі на березі пірнав на дно океану
у пошуках щастя
згодом ми сиділи на піску білому наче сліпота
і я робив тобі намисто не розбираючи улов
перли і сльози схожі – вони блискучі
перли і крики схожі – вони тверді
а ти ж попереджала – пірнай за щастям із розплющеними очима
попереджала – пірнай за спокоєм із розплющеними очима
сотню разів казала – не потрібні мені твої перли
не вірив і мішаним намистом тебе обряджав
і ось над твоїми засмаглими грудьми
перли крики і сльози на сліпоту нанизані
так і кохалися з лихом між тілами
допоки якось уранці ти не зникла
допоки якось уранці сам не прокинувся
із намистом на шиї
із розплющеними
очима
У білому вірші Ігор Мітров звертається до образу спокою: «зрідка мружачись пірнав на дно океану у пошуках спокою / залишивши очі на березі пірнав на дно океану / у пошуках щастя». У вірші спокій дорівнює щастю так само, як у Малевича спокій дорівнює божественному началу.
Спокій Малевич розумів як божественний стан відчуження від усього сущого. Світогляд митця був близьким до філософських ідей деїзму (Бог створив світ, однак не втручається в його подальший розвиток). Малевич писав: «Бог, створивши світ, відійшов у вічний спокій, увійшов у сьомий день в царство своє, а отже, він уже не міг знати, що сталося з його творінням, попри те, що він всезнаючим має бути. Але можливо, він і знав, що трапиться з Адамом, але так було потрібно заради досконалості. У всякому разі, увійшовши в сьомий день, Бог увійшов у повний спокій, адже досконало вибудував світ».
