Багато з нас по-дитячому люблять книжки з картинками. Ця любов не залежить від того, як поводиться наша внутрішня дитина: міцно спить чи вихлюпується через край нашого «я». У чому таємниця ілюстрованих видань? Чому ефект тексту, приправленого картинками, в більшості випадків сильніший, ніж вплив тексту, позбавленого цієї приправи?
Коли ми розгортаємо книжку, її текст намагається встановити з нами якомога тісніший контакт. Він починає діалог, який потребує чимало нашої уваги й активності. Ілюстрації говорять до нас разом із текстом, оживлюють і динамізують діалог, часто роблять його зрозумілішим. Картинки вносять у текст додаткові сенс та інформацію, що надають сприйняттю яскравості і повноцінності. Годують нашу уяву зерном, яке в процесі читання проростає цікавішими та більш цілісними враженнями.
Ви помітили, що книжки багатьох авторів проілюстровані світлинами? У чому справа? Чому світлинами, а не малюнками?
Якщо художній текст звертається до реальних подій, він асоціюється з певною репортажністю, документальністю. Для читацької свідомості такий текст – це своєрідна реконструкція епохи, про яку йдеться, частина пам’яті про події. Такі книжки варто ілюструвати світлинами, оскільки фото завжди прив’язує нас до реальності. Воно діє переконливіше, ніж малюнок, адже фіксує те, що справді відбувалося, апелює до індивідуальної пам’яті автора і формує колективну пам’ять читацької аудиторії. Саме ілюстрації містить книжка поета і прозаїка Василя Карп’юка «Мотлох», яка передає стихію Гуцульщини.
Ілюстрація до книжки Василя Карп’юка “Мотлох”
“Моя книжка “Мотлох” проілюстрована світлинами з родинного архіву. Відповідно, атмосфера, яку вони передають – Гуцульщина, гори, старовина. В такій же атмосфері написана поетична частина книжки. Роман у верлібрах “Сніги байдужості” має лише незначні вкраплення цього світу, та й то в зовсім іншому світлі, а прозова частина практично позбавлена подібних елементів. Водночас, книга задумувалася як цілість, тому ці світлини її тримають в одній емоційній тональності. Ідея такого оформлення моя. Але я не просто хотів додати в книжку світлин, а поєднати їх з текстом. Моє бачення добре втілив дизайнер книжки Микола Леонович. Так, зображення подані у колажованій формі, деякі елементи мігрують зі сторінки на сторінку і це забезпечує той ефект, якого хотілося досягнути”
Василь Карп’юк
Читачеві завжди цікаві деталі, які стосуються особистості автора, тому він несвідомо шукає авторські риси між рядками книжки. Незважаючи на те, що ототожнювати автора з персонажами чи ліричними суб’єктами твору – досить помилкова стратегія, у процесі читання все одно формується досить чіткий авторський образ. Доповнити його і зробити більш цілісним чудово допомагають ілюстрації у вигляді світлин, на яких присутній автор. Вони спрямовують читача в потрібному напрямку, сприяють глибшому розумінню тексту і, звісно, задовольняють читацьку цікавість. Письменниця Марія Хімич проілюструвала свою поетичну збірку «Білі шкарпеточки» фотознімками, на яких присутня сама.
“За рік до видання «Білих шкарпеточок» житомирський фотограф Олександра Вонготт (Ігамбердиєва) зробила мою фотосесію у стилі 40-х років минулого століття. Це були чорно-білі знімки, стилізовані одяг, зачіска та макіяж, фон – старі архітектурні об’єкти Житомира. Було вирішено використати ці знімки для ілюстрації «Білих шкарпеточок». Адже дані фото добре віддзеркалювали тексти в цій збірці, дуже особисті, жіночні, відверті,” – стверджує авторка.
Ілюстрація до збірки Марії Хімич “Білі шкарпеточки”
“Ідею обкладинки запропонував Микола Леонович, який відповідав за макет і верстку «Білих шкарпеточок». Ідея прямолінійна – ось вам білі шкарпетки на жіночій нозі. Це лише той гачок, який тягне реципієнта в глибину образу білих шкарпеточок. То є суміш перфекціонізму, всепоглинаючої закоханості та, можливо, певного фетиша.
Гадаю, знімки добре співвідносяться з текстами, адже вони в основному автобіографічні. Тож читач може не лише прочитати поезію, а й поглянути на емоції авторки на ілюстраціях і, може, зрозуміти більше”.
Марія Хімич
Обкладинка збірки Марії Хімич “Білі шкарпеточки”
Письменник часто не схожий на персонажів свого твору та не згоден із висловленими в ньому ідеями, але іноді автор і текст – настільки близькі й тотожні, що тільки перший може найповніше відображати другий. Наприклад, за допомогою власного фото на обкладинці, навіть якщо процес зйомок супроводжується значними труднощами. Зате в результаті світлина на палітурці стає виразним та інформативним мікровтіленням тексту, дає чітке і яскраве уявлення про нього. Це втілила Боісіда, авторка книжки «Дивовиддя про святих русалок», помістивши на обкладинку власне фото. На ньому письменниця постала в образі «неканонічної» русалки:
“Зобразити авторку на обкладинці її книги вирішив директор видавництва «Альтерпрес». Я погодилася, бо з раннього дитинства ототожнювала себе із міфічною мавкою. Любила плести вінки. По-своєму святкувала русальний тиждень та свято Купайла.
Мені хотілось зобразити спраглу лоскітницю, яка попри посуху, пекуче сонце та пустельні буревії почувається добре. Хотілось показати міфічну витривалість тонкої душі. Пам’ятаю, як на зйомках мені не вдавалося передати емоції русалки: ліризм в очах, замріяність та наївність.
Треба сказати, що на момент зйомки я почувалася геть виснаженою, бо страждала від нападів алергії. Але попри всі труднощі наш задум вдалося втілити у життя. Не випадковим є колористика образу: рожева русалка символізує свободу та незаангажованість. Мені хотілось відійти від банальних синіх та зелених кольорів у зображенні цього образу. У моїй книзі дуже багато рожевих ландшафтів та сил природи, тому обкладинка певною мірою гармоніює із сюжетом. Важливо додати, що мені хотілось, аби в постаті русалки відчувались слов’янські мотиви: все-таки книга за жанром – слов’янська фентезі”.
Боісіда
Обкладинка книжки Боісіди “Дивовиддя про святих русалок”
Світлини чудово виконують роль книжкових ілюстрацій: перш за все дають читачеві цінний інформаційний матеріал, пов’язаний із конкретним часом та простором. Разом із текстом вони постають як переконливий художній документ епохи, про яку говорить письменник. По-друге, фотоілюстрації творять яскравий образ автора і завдяки цьому суттєво наближають читача до тексту, зміцнюють їхній зв’язок. Але разом із цим вони розширюють рамки твору і дають змогу побачити більше, ніж відкриває його зміст. По-третє, ілюструючи книжку, фото (особливо на обкладинці) максимально конденсує в собі її зміст, розставляє потрібні акценти, перетворюється на вдало підібраний ключ, який допомагає декодувати твір. Світлини можна читати разом із текстом, доповнюючи його новими, часто несподіваними пазлами.
На сьогодні все. Хай вашим внутрішнім дітям трапляються тільки яскраві, інформативні та переконливі фотоілюстрації.