Обіграти погляди Фрейда та Юнга в сучасному українському романі? Здавалося б, що нового можуть дати ретельно вивчені в психології терміни. Однак в романі Уроборос Олега Сича (Павлова) вони створюють власний світ символізму, проглядаючись як ще одне надтекстове нашарування. 

Зустрічаються неприховані згадки фрейдистських понять таких, як сублімація, лібідо, мортідо, Его і супер-Его. Тлумачення деяких із них автор подає у примітках до книги. Так, Богдан мріяв полетіти на Уроборос, зробити «щось грандіозне, аби хоч якось сублімуватися», а про Ореста оповідається, що той, після чергової сварки з коханою «вирішив поставити крапку й заходився розкладати на лібідо і мортідо, аби не вмерти без неї»

Психологічні поняття є гармонійно вплетеними у канву тексту, з’являючись у побуті героїв, не характеризують роман обтяжливою науковістю: 

«Его щось собі придумує й мудрить, а впорядковувати доводиться мені», «Напиватися часом корисно. Може, не дуже личить, але корисно… Наступного дня гіпертрофується супер-Его, висуваєш голову над океаном Уробороса і – час для самоаналізу… Це корисно. Особливо письменникам і космонавтам…» (Орест). 

Прояви Юнгівських поглядів є найбільш скомплікованими у романі, адже пов’язані, насамперед, з герметичними образами-архетипами Фауста та козака Мамая і алюзіями на Тибетську Книгу Мертвих. Так, через весь роман проходить постать Фауста у характерному для європейської традиції амплуа амбівалентного героя, і в Олега Сича набуває рис чорта, підбурювача, не позбавленого філософських роздумів та пошуків: 

«Так, так, – прошепотів хтось із-під столу, – Затягни її в ліжко, доки ніхто не бачить», «Я скучив за живими…Добре тут у вас…сліпим»

Саме Фауст супроводжує Ореста на життєвому шляху, з’являючись у моменти сумнівів, проблеми вибору і, найголовніше – внутрішніх екзистенційних пошуків. Цей герметичний образ набуває нових значень в останній частині книги, «Чигай Бардо», із локацією психлікарні, де ним постає сам Орест, отримавши прізвисько від інших хворих у палаті, серед яких більшість відображають усі наявні у романі інтертексти, зокрема постають Юнг, Фрейд, Будда, апостол Павло, Патанджалі, Магомет, Гамлет, Ненька-Україна тощо. І саме Юнг коментує образ Фауста та Мамая, зазначаючи, що «Фауст – це насправді козак Мамай». Також він каже Орестові: 

«До Мамая вам ще далеко. От я тут уже другий рік, а ніяк не трансформувавсь»

Так, Олег Сич вустами героїв роману наголошує на тому, що Фауст як архетип європейської культури для українця повинен мати іншу трансформацію, а саме – козака Мамая: 

«Ти мусиш жити і подолати їх [ред.: політичну систему]. Інакше так і залишишся Фаустом. Доки не пофарбують на лікарняному цвинтарі»

Ідеться про народний образ як іпостась кожної людини, зокрема, про архетипний образ українця. І Олег Сич в романі подає свій варіант, яким він має бути. Так, тільки після того, як Орест, він же Фауст, стає лідером, скеровує усіх присутніх у психлікарні під час пожежі та допомагає врятуватися, вийти на свободу, його починають називати Мамаєм. Фауст стає народним героєм, втіленим в образі козака Мамая. Мамай у романі також порівнюється із Чингізханом, з акцентом на їхній схожості. Так, постають перед читачем три культурні архетипи, серед яких «загубленому» українцю-Фаусту – шлях до козака Мамая. Тільки таким чином можна врятуватися, отримати свободу за «Уроборосом». 

Юнгівські погляди проглядаються також і у побутуванні алюзій на Тибетську книгу мертвих у романі. Зокрема, Олег Сич грає із візуальним письмом, використовуючи фоностилістичний прийом у словосполученні «маленьБка свідомість», котре потребує дешифрування: 

«Бо світло розуму… – маленьке, малюсіньке й легке, наче пух. А тьма велика й важка. Бо свідомість маленьБка. Так, маленьБка, саме маленьБка. А те, що за нею: важке, вперте і дике»

Буква «Б», таким чином, слугує своєрідною підказкою для читача і відсилкою до Тибетської Книги Мертвих, де свідомість є сяючою, невіддільною від Великого Джерела Світла, вона «народжується і не помирає, вона – Немеркнуче світло, Будда Амітаба». І, за юнгівським дослідженням Книги Мертвих, душа «і є сяючим Божеством». А згідно з контекстом побутування словосполучення «маленьБка свідомість» (із християнським підґрунтям) ймовірніше, що мова йде не так про Будду, як про Бога і божественне начало в людській свідомості. Щодо цього Юнг зазначає, що Книгу Мертвих слід розглядати не лише як східну посвяту, а й кожен може замінити божества християнськими символами. Так, в «Уроборосі» східні вірування, символи та образи, буддизм переплітаються із християнською релігією та українськими народними віруваннями. І у цьому переплетенні алюзій немає місця для використання самообразів, наслідування, тут інтертекстеми відтворюються із художнім переосмисленням у світогляді та світосприйнятті героїв роману. 

У наступній статті ми поговоримо про фольклоризми роману Уроборос. 

 

Текст написано на основі наукової статті: Liudnova, A. (2017). Метамова роману “UROBOROS” Олега Сича. Слово і Час, (9), 86-93. 

 

Поділитися в: