Ми часто задумуємося над тим, що таке істина і яким чином взагалі будувати своє життя. Один варіант відповідей на ці питання у своїй танцювальній постановці нам пропонує Валерія Никифорова, яка взяла участь у відомому українському фестивалі Feel the Beat, у категорії Contemporary Solo. Номер Валерії виділяється на фоні інших, адже замість традиційного музичного супроводу вона рухається під звуковий запис прози письменника Марка Лівіна «Я ставлю «like» на «зараз». Текст звучить у тандемі з фортепіано.

Здавалося б, яким чином можна трансформувати слово у рух. Проте танцівниця йде далі, намагаючись перетворити його у філософський роздум у дії. Так, протягом майже половини постановки хореограф займає лише малу частину сцени у правому кутку, віддалено від центру, її рухи доповнюють кожне слово:

«Я лину до світла, котре пробивається крізь товщу людського нерозуміння тоненьким жовтуватим промінцем. За мить виринаю. На поверхні бовтаються ще сотні мені подібних. В очах у більшості страх, бо ж тим, хто звик до темряви, навіть лампочка буде переляком».

 

Далі, коли Марк Лівін зосереджується на людських вадах (ненависть, злість, лицемірство, заздрість) і мова йде про буття, простір якого – дно, де не видно світла, хореограф виконує стрімкі рухи донизу, у напрямку до землі. Танцівниця тим самим «говорить», що є щось таке, що нас, людей, заземлює.

Поступово ліричний герой сконцентровується на «власному Я» і, відповідно, танцівниця переміщується в центр сцени: «Ось, наприклад, я можу зізнатися, що я потопельник. Я систематично кажу собі: ні», де слово «ні» хореограф розкриває рухом, додаючи йому і нових змістів, ніби перефразовує: «ні» – це закрити себе, замкнутися від усього світу, це те, що тягне нас донизу, і, зрештою, «ні» – це зупинка. Звичайно, ідеться про систематичне заперечення і небажання щось робити для власного саморозвитку.

А один із ключових висловів із «Я ставлю «like» на «зараз» «Існує тільки одна справжня, найважливіша мить нашого життя – теперішня, в котрій ми постійно перебуваємо»перефразовується у русі на «CARPE DIEM», адже танцівниця двома руками символічно показує, що мить треба зловити і тримати міцно, зосередившись поглядом і зупинившись заради нього – теперішнього.

Що таке «ні», ми уже знаємо, а що означає згода? «Так» – це стрибок угору, політ, – дає відповідь  танцівниця, яка своїми рухами доповнює слова Марка Лівіна:

«Сказати «так» миті означає сказати «так» усьому сущому».

 

А завершується танець розмислами над тим, що таке істина, де слова «пірнути аж до дна, туди, звідки краще видно блакить неба» завдяки трансформації у рухи прозоро розшифровуються: істина у глибині людської душі.

Авторка: Анна Люднова

Поділитися в: