Світ переходить на короткі відео, популярності набирає Тік Ток, тим часом АртМес хоче поділитися з вами короткими, але глибокими віршами: хайку талановитого поета, письменника та дослідника Олега Сича (Павлова). 

 

Павлов Олег Данилович (3 березня 1960 року — 14 грудня 2013) — український педагог-фольклорист, кандидат філологічних наук, доцент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, письменник, поет, зокрема, автор роману “Уроборос”, хайку, пісень та оповідань.

 

Що таке хайку? Із Вікіпедії: 

 

Ха́йку[1] (яп. 俳句, はいく) — жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.

 

Твори Олега Сича в цьому жанрі

 

***

Коли не зовсім знаєш,

чого сюди припхався,

то Бог тобі пояснить через катівню.

Так найшвидше доходить.

Але як заживе,

все одно повертаєшся в дурні.

26.02.10

 

***

Посеред мудрих і старих книжок 

знайшов я книгу,

Що мене любила.

Я погортав її й заплакав.

26.02.10

 

***

Коли всю ніч я п’ю,

а потім тільки ніч, 

я думаю,

чому я без меча.

 

***

І раптом Метафізика моргнула.

«Пішов я спати в сіно», – 

Сказав я сам до себе.

 

***

Куди ця тінь крокує,

я спитав.

і Осінь подивилась мені 

в очі.

 

***

Стою перед Богом і кліпаю. 

Винувато.

Як дитина, що зарізала своїх батьків.

Бо вони не купили їй морозиво.

 

***

Гора зустріла снігом.

Нема ні Бога тут, ні Сатани.

Лиш відгомін змертвілих душ.

 

***

Уже зима минула.

а й тепер на диво всім сусідам

пташок годую,

з небом розмовляю.

 

***

Мій дім за річкою

серед високих гір.

І щоб побачити мене,

в людини доля – перейти 

на інший берег.

22.02.10

 

***

У хаті стеля всіяна 

зірками.

Неначе Всесвіт поселився 

в хаті.

22.02.10

 

***

Долина Кулу – 

Місце для Махатм.

Мені хоч би скраєчку

постояти.

22.02.10

 

***

Пташки весняні дзьобають зернятка

І оглядаються на мене 

неспокійно.

Дурненькі,

Думають, що я

також зерняток хочу.

22.02.10

 

***

Ця дивовижна радість 

у душі, коли ти бачиш 

Сонечко весняне!

І весь тягар нічних важких думок здуває,

Неначе вітром жовте листя.

22.02.10

 

***

Піду в степи.

Де сонячна Свобода

наче Космос.

І Книги там тепер мені

не треба.

Бо за душею вже не камінь, 

а молитва

19.02.10

 

***

У Світі є Криничка степова.

Джерельна прохолода серед літа.

У юності Мамай її копав.

Тепер він зупинився біля неї.

І Книгу розгорнув посеред степу.

А Шабля й Кінь самотні біля нього.

19.02.10

 

***

Коржі із мамою печемо.

Трипілля аромат.

Матріархат.

І тисячі незнаних поколінь

Всміхаються 

Мені.

18.02.10

 

Підтримати АртМес донатом через PayPal:   [email protected]

Поділитися в: