Світ переходить на короткі відео, популярності набирає Тік Ток, тим часом АртМес хоче поділитися з вами короткими, але глибокими віршами: хайку талановитого поета, письменника та дослідника Олега Сича (Павлова).
Павлов Олег Данилович (3 березня 1960 року — 14 грудня 2013) — український педагог-фольклорист, кандидат філологічних наук, доцент кафедри фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, письменник, поет, зокрема, автор роману “Уроборос”, хайку, пісень та оповідань.
Що таке хайку? Із Вікіпедії:
Ха́йку[1] (яп. 俳句, はいく) — жанр японської ліричної поезії, трирядковий неримований вірш на основі першої півстрофи танка, що складається з 17 складів (5-7-5) і відрізняється простотою поетичної мови, свободою викладу.
Твори Олега Сича в цьому жанрі
***
Коли не зовсім знаєш,
чого сюди припхався,
то Бог тобі пояснить через катівню.
Так найшвидше доходить.
Але як заживе,
все одно повертаєшся в дурні.
26.02.10
***
Посеред мудрих і старих книжок
знайшов я книгу,
Що мене любила.
Я погортав її й заплакав.
26.02.10
***
Коли всю ніч я п’ю,
а потім тільки ніч,
я думаю,
чому я без меча.
***
І раптом Метафізика моргнула.
«Пішов я спати в сіно», –
Сказав я сам до себе.
***
Куди ця тінь крокує,
я спитав.
і Осінь подивилась мені
в очі.
***
Стою перед Богом і кліпаю.
Винувато.
Як дитина, що зарізала своїх батьків.
Бо вони не купили їй морозиво.
***
Гора зустріла снігом.
Нема ні Бога тут, ні Сатани.
Лиш відгомін змертвілих душ.
***
Уже зима минула.
а й тепер на диво всім сусідам
пташок годую,
з небом розмовляю.
***
Мій дім за річкою
серед високих гір.
І щоб побачити мене,
в людини доля – перейти
на інший берег.
22.02.10
***
У хаті стеля всіяна
зірками.
Неначе Всесвіт поселився
в хаті.
22.02.10
***
Долина Кулу –
Місце для Махатм.
Мені хоч би скраєчку
постояти.
22.02.10
***
Пташки весняні дзьобають зернятка
І оглядаються на мене
неспокійно.
Дурненькі,
Думають, що я
також зерняток хочу.
22.02.10
***
Ця дивовижна радість
у душі, коли ти бачиш
Сонечко весняне!
І весь тягар нічних важких думок здуває,
Неначе вітром жовте листя.
22.02.10
***
Піду в степи.
Де сонячна Свобода
наче Космос.
І Книги там тепер мені
не треба.
Бо за душею вже не камінь,
а молитва
19.02.10
***
У Світі є Криничка степова.
Джерельна прохолода серед літа.
У юності Мамай її копав.
Тепер він зупинився біля неї.
І Книгу розгорнув посеред степу.
А Шабля й Кінь самотні біля нього.
19.02.10
***
Коржі із мамою печемо.
Трипілля аромат.
Матріархат.
І тисячі незнаних поколінь
Всміхаються
Мені.
18.02.10
Підтримати АртМес донатом через PayPal: [email protected]