оголені букви 

 

Я би дуже хотіла 

Оголені букви поставити 

В один ряд 

Співати пісні українською 

Гучно 

Щоб на весь світ 

 

Розмальовувати суспільство 

Мандалами 

Натякнути на те, що хтось 

Закутий.Своїми.Далекими

Кай-да-на-ми 

Вгору. 

 

Кричати про щастя 

Між рядків сонячними 

Променями 

Вишитого на тлі трави 

Інію. 

 

Інакших 

Підтримувати 

Словом 

Терплячим таким 

Без колючок 

Властивих тим, хто 

Звик жити, як всі. 

 

Змести критику 

Деструктивну 

Легким подихом 

Без медитації. 

Не ховати пристрасті 

До життя. 

 

І ловити овації. 

Не людей. 

А Неба. 

 

А ти що?

 

розхристані 

 

Що стоїть 

За.Тим.Роздоріжжям. 

Нове перехрестя? 

А за ними – душі 

Розхристані. 

Які в тобі 

Живуть думки? 

 

Скільки крапель 

Правди за поневіряннями

Духовними. 

Пошуками справжності 

В обличчях пересічних… 

Та зовсім не випадкових. 

 

 

Там, за горою – 

Весна? Жила 

Співав грім 

Свою колискову 

По-той-бічному 

Простору віри 

 

 

Не обов‘язково негативної. 

Мисли поза стереотипами. 

По-той-бік 

Може бути підтримка. 

Яку ти так довго шукав (ла) 

Ла 

Ми ж за фемінізми 

Сильно 

І все, що зі слова 

 

Фемен.

 

А не за феномен?

 

за прірвою 

 

Та чи видно 

Глибину 

За.Прірвою. 

Де закінчився ранок 

Розтанули всі ночі 

І тільки світло 

Сонця 

Мружить очі 

 

Пересічному. 

Який не спроста 

Проходив повз 

Твоє скло образ 

Минулого 

Страхів 

Майбутнього 

І лишив пляму 

Таку зовсім непомітну,

Якщо без душевного 

Мікроскопу. 

Із ним добре, 

Усе чіткіше, але 

 

Й значно болісніше 

Бачити поза Всесвітом 

Власні орнаменти сердечні 

І вимальовувати ту реальність, 

Яку більш ніхто не осягне. 

 

Це історія про самотність? 

Певно що ні. 

На тому полотні було 

Людей.Чимало 

Не всі йшли повз 

Але в скляній огорожі 

Відшукати двері 

Не так легко. 

 

А де твої?

 

на скронях її жили 

(Надихнула пісня Оксани Марчун «Ти мене почуй») 

 

На скронях її жили 

Птахи 

Щебетали пісні 

Не словами, а порухами душі 

 

За.кли.ка.ли малювати долю 

Через Споглядання і Любов 

У них існував Бог?

Кле.ко.тіли 

Ті.лом 

Більш нічого не шукаючи 

За квадратами 

Чорними й білими 

 

Вологими мріями 

Полум‘яними картинами 

В очах 

Обвалювали 

Усі Стіни. 

 

Та чи існували вони? 

Стіни й Птахи? 

А ноти її пісень 

Творили реальність, 

У якій було місце лише 

Коханню? 

 

 

Поділитися в: