Урбаністика в літературі. Це твори про місто; твори, дія яких розгортається в місті; і навіть ті твори, де місто згадується епізодично, звісно, якщо автор написав епізод не тільки, аби збільшити кількість друкованих знаків.
В Європейській літературі
Коли в літературі виникла урбаністична тема? Коли з’явилися міста. В Європі урбаністика зявляється вже в античній літературі (взагалі все, що існує в літературі, зявилося за часів античності – якщо не в повністю сформованому вигляді, то на рівні окремих елементів).
Запановує міська тематика в європейській літературі в 19 столітті. Причиною стали швидка урбанізація і науково-технічний прогрес. Тобто саме життя диктувало митцям актуальну тему. Спершу до урбаністичних мотивів звернулися прозаїки–реалісти, прагнучи якнайточніше передати навколишню дійсність.
А трохи згодом урбанізм поширюється і в поезії та найяскравіше виявляється в літературі модернізму. Поети-урбаністи світового рівня – це Шарль Бодлер (Франція), Еміль Верхарн (збірка «Міста-спрути», Бельгія) і Волт Вітмен (Америка).
Пропоную вашій увазі верлібр Віслави Шимборської (1923–2012) з елементами урбаністики:
Вокзал
Мій неприїзд до міста N
відбувся за розкладом.
Тебе було попереджено
ненадісланим листом.
Тобі вдалося не прийти
у зазначений час.
Потяг прибув до третього перону
Зійшло багато люду.
Ішла у тисняві до виходу
відсутність моєї особи.
Кілька жінок підбігло
на моє місце
в тому поспіху.
До однієї підсів
незнайомець.
Вона ж одразу
впізнала його.
Вони обмінялися
не нашим поцілунком,
під час чого
зникла моя валіза.
Вокзал міста N
на «відмінно» склав іспит
з об’єктивного існування.
Ціле залишилось
на своєму місці.
Фрагменти проступали
на визначених лініях.
Відбулося навіть
домовлене побачення.
Поза досяжністю
нашої присутності
в раю, що втратив
правдоподібність.
Де ж інакше.
Де ж інакше. –
Як же ці слівця шарудять.
В Українській літературі
Замість епіграфа – поезія Василя Голобородька (нар. 1945):
Неможливе місто
Те місто було із роси і битих скелець.
І ти ходила у тому примарному місті і носила у кожній руці по свічці.
Ті дві берези вадили взяти тебе за руку, аби показала мені дивне скляне місто, яке для мене вибудувала.
В Україні урбаністичні мотиви наявні вже у фольклорі, а потім розвиваються в давній літературі. В епоху Середньовіччя місто вважалося втіленням впорядкованості, мудрості, життя на засадах християнства. А от в 19 столітті сприйняття міста кардинально змінюється. У прозі 19 століття місто постає загрозою, символом загубленості й можливістю втратити себе (наприклад, роман «Повія» Панаса Мирного).
У 20 столітті сприйняття міста знову змінюється, тепер місто – індустріальний, культурний і науковий центр, місце, де народжуються та втілюються прогресивні ідеї. Місто у свідомості людей починає пов’язуватися з можливостями й розвитком. Для прозаїків-модерністів місто – простір, у якому герої не просто перебувають, а співіснують з ним; у їхній творчості місто стає органічним середовищем і самобутнім образом.
Величезний внесок у розиток міської тематики зробити поети-футуристи. Місто надихало їх, ставало новою темою, для якої знаходилася нова форма вираження (яскравий приклад – авангардна поезія). Футуристи сприймали місто двояко: з одного боку це благо, потужна структура, вражаюча сила, а з другого – ця сила небезпечна, така, що назавжди підкорює собі людину.
Постмодерністи розглядають місто як вузлову точку, де стикаються і співіснують різні культури, мови, це перетин епох – з відлунням минулого і передчуттям майбутнього.
І на завершення – верлібр Віктора Кордуна (1946–2005):
У нашому місті — сніг
До нашого міста
не знати коли й кудою
закрався сніг
Вже всі
із середини зіниць до пучок
все болючіше відчувають його білину
вже всі диктори радіо й телебачення
і всі газетні шпальти
від ранку до ночі
кричать
кричать
що у місті — сніг
але ніхто не може його
виявити
Тільки:
варто друзям чи незнайомим потиснути одне одному руки або ледь торкнутись плеча як обоє біліють і кам’яніють назавжди їх звіддалік обходять на тротуарах і жіноче волосся розростається так що дарма обрізати жене за пасмами снігу невикритого і деревам трамваям та людям важко в ньому і важко дихати і дзигарі цокотять цокотять не маючи сили спинитися хоч давно непідтягнені гирі вже лежать на підлозі і вогонь горить і горить боячись ворухнутися а дрова геть уже витліли тільки б не гірше тільки б не гірше і одні жінки народжують підряд без зачаття вже мабуть по восьмій дитині а інші роками здержують у собі єдину і ніхто більше не виходить на вулицю будинки витиснули із себе вікна і двері і в глухих своїх стінах стискаються і стискаються вже кутки рівніші за стіни і мовчки в кожному домі без їжі без сну всі затято тешуть єдиного через усе місто тешуть величезного хреста