Фото Олексія Товпиги

23 жовтня в Києві відбулася прем’єра вистави “Антрацит. День стійкості”. Спектакль від Дикого театру створено українським режисером Павлом Юровим та британською режисеркою Вікі Торнтон. Вони довгий час працюють над роботою “Дім шахтарства”, головна мета якої – показати життя шахтарів Донбасу. В рамках проекту запланована зйомка кіно. Його реалізовують за підтримки Українського Культурного Фонду та Європейського Союзу згідно з  програмою House of Europe. 

 

Ми не будемо зупинятися з вами на всіх сюжетних перипетіях вистави Антрацит та подробицях проекту загалом. Коротко про головне. Та максимум аналізу. 

 

Сучасний підхід 

 

Драматичний театр в 2021 році і без використання новітніх технологій? На сцені перед глядачем – не лише актори, але й інтерактивні елементи завдяки залученню відеоряду. На початку вистави, головний герой Льоха грає в “умовний” футбол з другом, який на екрані перед ним. Пасує м’яч, все як має бути. Сучасний художній прийом? Це створення декількох вимірів на сцені: актор-глядач безпосередньо, актор на екрані-глядач в залі, актор на сцені-актор на відео. Цей елемент з’являється не випадково і одразу умовно сцену ділить на два світи з різним баченням людей ситуації навколо них та переживань всередині. Розмова героїв “задає” тон усій виставі. Вона важлива і одна з ключових. Тут треба уважно не слухати, а чути та прочитати між рядків. 

У чому сенс життя? У Льохи це розповідь про сім’ю та елементарні матеріальні блага. 

 

Руся, його друг: “Я хочу, щоб всі люди були рівними. Не однаковими, а рівними, Льоха. Я хочу, щоб політик, якого я обираю, представляв мої інтереси. І твої. Таких, як ми з тобою. І я хочу Родину. Але я хочу родину, яка зростала б в добробуті і вільна. Розумієш ?”

 

Льоха: “Всі цього хочуть…” 

 

Увага, Руся підкреслює бажання бути не “однаковими” (“зрівнялівка”, радянський підхід), а рівними. І тут не про сім’ю, а про Родину. Різниця є і колосальна для українців. Сім‘я це ти, дружина і діти. А Родина – це Рід. В українців здавна був потужний зв‘язок із Родом, зі своїми предками. Навколо цього «крутиться» більшість ритуалів та обрядів. Тому тут дуже «грамотний» текст сценариста. 

 

Елементи мюзиклу та танець 

 

Червоне світло, чорний колір, шахта – це настрій на сцені разом із елементами контемпу в рухах акторів та цікавим текстом в музиці: “Свобода, братерство і рівність… шахтар, про товариша згадуй. Перевір інструмент…”

 

Як показати іншу сторону Донбасу. Який він? Шахтарський осередок? Такий проросійський, як було подекуди чути з новин? Такий далекий-близький український Схід? Багато думок виникає протягом перегляду вистави. 

 

Крізь весь спектакль спілкування акторів між собою ніби у двох паралельних вимірах: один на сцені, інший на відео, яке «прокручується» на сцені. Ось ця опозиція наштовхує на різні роздуми. Ми існуємо в паралельних вимірах? Чи всі українці прагнуть до одного й того ж? Чи є в нас національна ідея? Спільна? Чітко сформульована в голові в кожного. 

 

Чи звучить вона словами героя Русі: 

 

Я хочу, щоб всі люди були рівними. Не однаковими, а рівними, Льоха. Я хочу, щоб політик, якого я обираю, представляв мої інтереси. І твої. Таких, як ми з тобою. І я хочу родину. Але я хочу родину, яка зростала б в добробуті і вільна. 

 

Постійний рух 

 

Крізь призму всієї вистави ми бачимо відео-фрагменти з переїздами, автобусами, валізами, на сцені також актори демонструють поїздку потягом. Більше того, автори вистави ідуть далі. Шахатарство це постійний рух та боротьба, а ще головний герой Льоха завдяки одному фото-спалаху вмить потрапляє в подорож минулим. І має шанс його змінити. Як він ним скористається?..

 

У виставі також з’являється цікавий фольклорний образ. Роботу шахтаря заради перевиконання норми порівнюють із тим, як герой стоїть в степу, а на нього летить багато чорних птахів. Він відбивається, але птахів не меншає. 

 

Музичні елементи подекуди лунають як своєрідний сарказм та те, що не відповідає дійсності: «Вугілля завжди під землею…вугілля – престиж і пошана…» – майже крізь всю виставу. Та запитання: “Коли закінчиться Перестройка?”

 

Головний герой Льоха, потрапивши в минуле, у часи діяльності Брежнєва, живе з сестрою та намагається підняти на страйки усі шахти Донбасу. І тут влучає в серце глядача вираз Іри, сестри героя: «Має ж бути внутрішній дозвіл на свободу». Олексію вдається підняти на страйки 15 шахт. Але і доводиться вислуховувати від місцевої влади, традиційне радянське: «Без схвалення вищої ланки партії, ти – нуль». 

 

Мова героїв 

 

Актори розмовляють із використанням лайки, нецензурної лексики та загалом живої мови, не книжкової літературної, зокрема чуємо “спасіба”. Бачимо откровенні сексуальні сцени з оголенням. А також іншу сторону Донбасу. Як насправді живуть шахтарі? Постійно допомагають один одному, “перебиваючись” від копійки до копійки. Гроші сусіду на будинок, на поховання матері подруги і т. д. Виручають один одного. Вистава демонструє людяність та кордоцентризм також, характерні для ментальності українців загалом [ред.: кордоцентризм – біблійне за походженням уявлення про те, що істинну сутність людини зосереджено в сер­ці]. 

 

Алюзії у виставі та інтертекстуальність 

 

Глядач спостерігає цікаву картину: головний герой Олексій та його подруга і товариш слухають іноземну радіо-станцію потайки, боячись будь-якого шуму. Тому що там такі слова про Росію: «…вона встановлює межі розуму так само, як і тіла. Свобода інформації в Росії означає лише свободу для російського погляду… Правителі Росії не можуть дати народу правду… у Росії це свідомо виховує невігластво, непорозуміння та упередження. Це перешкода міжнародній дружбі та миру.» 

 

Вони ведуть бесіду про демократію за кордоном та несправедливість. Виготовляють листівки для розповсюдження: “Геть радянську владу! Вставай, обдурений народе!” 

 

Вам щось нагадує вже образ головного героя? Чи маємо ми якийсь яскравий прототип в історії та літературі України? (ще не “відкриваємо карти”)

 

Далі лунає цікавий інтертекст із вуст Льохи: We all live in a yellow submarine. [ред.: Ми всі живемо в нашому жовтому підводному човні] Це із пісні Yellow Submarine групи The Beatles. 

 

Такі слова із ноткою гіркоти та сарказму. Жовта лодка тут постає як «голуба мрія» у Довженка (про Європу та демократію). Щось, до чого прагнемо? Чи жовта лодка як щось, що обмежує? Роздуми – за глядачем. 

 

Знову фото-спалах і Льоша повертається в свої реалії, де страйкує 67 шахт. А він себе називає представником страйкового комітету. 

 

Вимоги архіскладні? Поліпшення умов праці, зарплатні. Базові. Людські. 

 

Звісно, вистава також демонструє і “наглядну” ситуацію, коли чоловік-комуніст в критичній ситуації обирає партію, а не дружину, що “відкидає” глядача на початок вистави. Що головне: сім’я, родина?

 

Чи арештують Олексія? Як складеться далі доля того, кого соціалістична влада охрестила «ворогом народу»? 

 

Образ Олексія та його поведінка, спілкування зі слідчим, сім’ї, де дружина та син Василь, розмови про демократію та про те, як за кордоном, до речі, дуже схожий із історією життя та характером Василя Стуса. Особливо якщо ви читали книгу «Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР». 

 

Навіть зовні Олексій схожий на Василя Стуса. Чи так здалося лише? 



Олексій, герой вистави Антрацит

Василь Стус, український поет

Що хоче Олексій? Теж саме, про що писав і говорив Стус. Олексій: «Я просто хочу рятувати людей…Я хочу, щоб людина була найбільшою цінністю…» 

 

Не будемо «відкривати всі карти». Чим закінчиться ця історія можна дізнатися 28 листопада о 20:00. Локація: Сцена 6. 

 

Фінальні думки: 

Де межа між «ми» і «я». 

 

Де та межа, коли ти робиш «благо», а де ти все одно підключаєшся до певного негативного егрегора і, відповідно, опускаєшся до рівня тих, проти кого виступаєш так активно? 

 

«Вони просто переділять посади і все лишиться, як було!» – слова одного з героїв…тригерить??? 

 

Авторка: Анна Люднова

Поділитися в: