Почуття, для яких не вистачає слів,

мають символічну мову вираження –

живопис, малюнок, танець.

Карл Густав Юнг

 

Мільйони людей в усьому світі практикують танець. Через моду на здоровий спосіб життя багато з нас звертається саме до цього різновиду фізичної активності. Та чи може йти мова лише про фізику?

 

Уже давно не секрет, що хореографія здатна позитивно впливати на імунну, нервову, дихальну, серцево-судинну системи людського організму. Більше того, ще в середині 20 ст. знайшла своє підтвердження потужна терапевтична дія танцю. Одними з перших танцювальних терапевтів стали Меріан Чейз, Труді Шуп, Ліліан Еспенак.

 

Про хореографію як терапію говорила й одна з основоположниць сучасного танцю Айседора Дункан, ще задовго до появи терміну «психофізика»:

 

«Люди, притисніть руки до сердець і прислухайтесь до своїх душ – тоді ви зрозумієте, як потрібно танцювати».

 

Так, у фізіологічному і терапевтичному впливі танцю не існує жодних сумнівів. Проте, і це ще не все.

 

Танець – це, насамперед, метафізика  у русі

 

Чому «насамперед»? Та тому, що це один із найдавніших видів мистецтва. Наскельні малюнки 8-6 тис. до н. е. уже фіксують композиції ритуальних танців. Крім того, як частина ритуалів він був одним із мостів між «хаосом і космосом», втіленням багатоманіття відносин між людьми. Яскравим проявом цього є індійський міф про народження світу в божественному танці Шиви (Козлов В.). Протягом усієї історії людства в різних культурах існували ритуальні танці для святкування перемог, оплакування мертвих чи святкування смерті (як-от, наприклад, у гуцульській традиції). Тобто танець супроводжував усі етапи життя. Більше того, танцювали під час жертвоприношень богам (зокрема, в Мексиці – на честь бога сонця), під час шаманства. Так, ще біля витоків історії людства стояв танець, який не вважався розвагою, а виступав потужним емпатійним засобом, об’єднавчим, можливістю ввійти у транс для магів, тримаючи зв’язок між так званими «хаосом і космосом», цим і потустороннім світом, можливістю єднання із божественним. І тут питання в тім, як ця межовість танцю збереглася сьогодні?

 

Ніцше і танець?

 

«Кажу вам: треба ще мати хаос у собі, щоб спромогтись народити зірку-танцівницю. Кажу вам: ви ще маєте хаос у собі. Лихо! Настає той час, коли людина не зможе вже народити зірки. Лихо! Настає час найбільш зневаженої людини, яка вже не зможе зневажати саму себе», – пише Ніцше у своєму славетному «Так казав Заратустра». На розвиток хореографії неабиякий вплив мали психологія та філософія. А на становлення сучасного танцю (модерн, джаз, контемпорарі, тощо) – філософія Ніцше, зокрема вищезгаданий твір. Розмисли про життя і смерть, свободу й самотність, людину й Бога знаходять своє відображення й у танці. А для жінок «Так казав Заратустра» став закликом до звільнення від патріархату, соціальних стереотипів, боротьби за рівноправність, що зустрічаємо, насамперед, у хореографії Мері Вігман, яка на своєму першому виступі в 1916-му танцювала не музику, а текст. Цим текстом стала «Пісня до танцю», її улюблена частина книги «Так казав Заратустра»:

 

«Але я тільки мінливе й дике, в усьому як жінка, і не маю ніяких чеснот. Хоча серед вас, чоловіків, мене звуть «глибиною» чи «вірністю», «вічністю» чи «таїною».

 

Вігман писала, що вона завжди вагалася між двома прагненнями: до «людського, жіночого» з одного боку, і до «самотності й танцю», з іншого. Ці слова стали парафразою, що одразу демонстрували вплив ніцшеанства на хореографа. Боротьбу за свободу жінки не через політику, а через танець зустрічаємо й у Дункан, Грехем.

 

І трохи Юнга…

 

У контексті метафізики танцю також чи не найважливішими є погляди Юнга щодо колективного й особистісного несвідомого, поняття архетипів і символів. Саме танець як давній вид мистецтва, частина ритуального дійства демонструє прояви теорії Юнга, дає можливість вирватися назовні тому, що стосується несвідомого (зокрема, архетип Самості знаходить своє відображення у символіці мандали та її інтерпретаціях (коло), які почасти зустрічаються у танцювальних схемах давніх народів (наприклад, український хороводний танок «Кроковеє колесо» чи литовський «Ругучай»). Поняття ініціації, руху і спокою, буття і небуття – все це втілено в автентичних танцях народів світу. А як щодо сучасного танцю?

 

Сучасний танець, зконцентрувавши увагу повністю на індивідуальності та її самовираженні, дає можливість більшою мірою не колективному несвідомому відкритися, а власному Его та особистісному несвідомому. Думки, почуття, спогади й відчуття дають поштовх до самоусвідомлення через танець. А воно не мислиться без уваги до власної психосоматики. Саме тому виконавці сучасного танцю, зокрема, контемпорарі, повинні бути добре ознайомленими з її основними положеннями.

 

Більше того, сучасний танець будучи позбавленим будь-яких стильових рамок, поєднує в собі й бойові мистецтва, і елементи духовних практик. Відтак стає явищем інтернаціональної, всесвітньої культури, можливо, навіть позачасової. Так, індивідуальні метафізичні розмисли у русі можуть відлунювати у душі кожного на будь-якому континенті землі. Якщо політика й релігія почасти роз’єднують людей, а різновиди сучасного мистецтва – справа смаку, то модерний танець прагне об’єднати всіх. Тому, що саме тут – можливість цілковитого самовираження, пошуків самого себе у русі, відображення думок про людське й божественне, потворне й прекрасне, тимчасове й вічне. Іншими словами, ця метафізика у русі – порухи власної душі, а вони довільні, адже прагнуть позбавитися “тілесних” рамок:

 

«Річ не в тім, як людина рухається, а чим вона керується».

Піна Бауш, танцівниця.

«У власне тіло увійти дано лише несамовитим».

Василь Стус, поет.

 

А яскравим прикладом інтернаціональності та, власне, безмежності танцю є постановка іспанського хореографа Чеві Мюрадая спільно з українським танцювальним простором TotemDance Group на текст Шарля Бодлера «Опьяняйтесь». Постановка була представлена в рамках минулорічного «Гоголь фесту» в м. Київ.

 

 

 

Хореографи ніби перефразовують у русі слова класика: “…п’янійте безупину. А чим? Вином, поезією чи істиною, чим завгодно. Але…п’янійте!” на  “П’янійте танцем!”. Тож, якщо й танцювати, то тільки виражаючи себе, намагаючись усвідомити і, зрештою, п’яніючи у русі.

 

Авторка: Анна Люднова

Поділитися в: