Інтерв’ю записано з відео, прямого ефіру в Інстаграм: лінк.

 

Картини сучасної української художниці Вікторії Григор’євої були презентовані на виставках не лише України, але й багатьох країн світу (Албанія, Іспанія, Італія, США, Пакистан, Індія, Китай). Вікторія працює з аквареллю в класичній техніці «алла-прима». Вона пише як витончені пейзажі та натюрморти, так і цікаві глибокі портрети. Крім того, Вікторія працювала арт-директоркою жіночого журналу «Наталі» і розвивається у графічному дизайні.

 

– Як вам вдавалося поєднувати керівну та відповідальну посаду арт-директора з роботою над полотнами? Адже для творчості, як на мене потрібен певний особливий стан.

 

Справді, поєднувати роботу і творчість для мене було дуже складно. Журнал виходив щомісяця, у нас були дедлайни, а відпустка була лише раз на рік. При цьому ми випускали по 12 номерів на рік, без якихось простоїв чи пропусків – перед відпусткою просто треба було приготувати до друку одразу два журнали (сміється). Я почала працювати в «Наталі» ще під час навчання в Академії мистецтв, і пропрацювала там майже 17 років. До речі, моєю дипломною роботою стала саме розробка оновленого дизайну журналу. Згадую, що під час такої безперервної роботи над журналом я під Новий рік загадувала лише одне бажання – щоб у мене з’явилося більше часу на власну творчість, на живопис, без якого мені дуже тяжко.

 

Та ось почалась криза 2008-го року, відбулися зміни й у видавничому домі, і я пішла з посади арт-директора. Ось тут моє бажання й збулося – графічний дизайн став хобі. Я почала працювати на фрилансі, а основною роботою став живопис та викладання. І зараз мені вже значно легше в порівнянні з тими роками.

 

– А як вам було жити у межах цієї системи роботи з 09:00 до 18:00? Адже побутує думка, що художники максимально космічні, люди настрою. А тут тиснуть дедлайни.

 

Насправді, дедлайни у нас існували, але графіку роботи як такого, на моє щастя, я не мала. Головний редактор Наталія Ульянкіна дуже дивувалася, що я художниця, адже на її думку я не відповідаю стереотипному уявленню про цих творчих людей. Власне, керівництво знало, що я сова, і якщо б мене змусили приїжджати на 09:00, то до 11:00 я все одно навряд чи влилася в роботу. Тож я приходила пізніше, але і затримувалась довше. Були такі часи, коли ми на роботі залишалися на всю ніч. Але для мене така ненормованість була тоді нормальною (сміється). Думаю журналісти та фрілансери зараз мене добре зрозуміють.

 

– Ви сказали, що ви «сова». Я запитую у багатьох митців, і всі часто кажуть, що натхнення приходить саме вночі. У вас теж так?

 

Раніше, коли я навчалась на графічному дизайні, у нас було завдання «Театральний плакат» по виставі «Майстер і Маргарита». Я ніяк не могла налаштуватися на роботу, чомусь «не йшли» ескізи протягом кількох тижнів. Врешті, прийшов час показувати роботу викладачеві, але жодного ескізу, який би було не соромно показати, у мене не було. Врешті-решт, мій плакат мені просто наснився. Я намалювала силуети Майстра та Маргарити в котячих очах. Плакат вийшов справді дуже гарний, я зберегла його до сьогодні.

 

Зараз я працюю з аквареллю, і дуже важко малювати при штучному освітленні. Дуже змінюються кольори. І навіть попри те, що я розумію, які вони мають відтінки, працювати краще при денному освітленні. Тому й творю я в основному у денний час доби. Зараз зима, і дні в основному темні, тож ця нестача світла у студії приносить мені страждання. Я з нетерпінням чекаю, коли буде сонечко та можна буде плідно попрацювати.

 

– А чому ви обрали саме акварель? Це захоплення ще з дитинства?

 

У мене класична освіта, я закінчувала Державну художню школу імені Тараса Шевченка по класу живопису (провчилась там 7 років), а потім навчалася в Академії мистецтв на графічному факультеті (протягом 6 років). За цей час я вивчала усі техніки – від акварелі до станкового живопису та графіки. Та акварель була моєю улюбленою технікою завжди. Були, щоправда, періоди, коли я писала пастеллю, та згодом від пастелі «засумувала». Акварель же не дає мені сумувати, вона рухлива, емоційно захоплива й ніби веде тебе за собою. Ти з нею сперечаєшся, розмовляєш. Підкорити її неможливо, потрібно йти до діалогу, щоб з нею порозумітися. Ця техніка завжди інтригує, тому мені цікаво працювати з нею. Можливо, через 5-10 років мене захоплять інші види мистецтва, не знаю. Але до акварелі я завжди повертаюся, хоча ця техніка вважається однією з найскладніших – щось виправити в роботі неможливо, доведеться брати інший аркуш.

 

– Ми з підписниками говорили про поезію, танець, сучасний театр і трішки розбиралися у нюансах щодо їх створення. А як щодо картин? Спочатку виникає ідея, образ, концепція, а лише потім – роботи? Чи це відбувається навпаки? Чи, можливо, в процесі роботи з’являється ідея?

 

Звісно, існують якісь точки, образи, що надихають. Вони виношуються всередині, і буває, що образ з’являється буквально в обрисах плями від фарби на папері. Наприклад, так може статися під час роботи з рисовим папером у японській техніці сумі-є. Художники від певного образу залишають усі умовності лише на листі.

Інколи образи довго не відпускають, і тоді ти потребуєш іншого пошуку та відображення. Я можу працювати над картиною не один сеанс (це півтори-дві години), а кілька. Між сеансами я роблю перерву на чай чи каву, обов’язково їм чорний шоколад. Також я можу відкласти роботу, якщо треба час на просихання акварелі, наприклад. Я працюю на бавовні, цей матеріал має свої особливості, він накопичує вологу, і треба, щоб певні елементи просохли.

 

Бувало таке, що я відкладала роботу на тиждень (наприклад, доводилося їхати кудись на виставки чи фестивалі), але я безперешкодно знову входила в той же стан і продовжувала писати. Деякі мої друзі-художники так не можуть і кажуть, що їм треба від початку до кінця в техніці «алла-прима» закінчити роботу, бо вони перебувають там, усередині цієї роботи. У мене ж не так, я нормально абстрагуюся.

 

Зараз покажу одну зі своїх робіт. Це наш Київ – Андріївська церква, Поділ. Ми саме стояли в заторі. Пастельне ранкове освітлення надихнуло мене на цю роботу. 

 

Часто я виловлюю образи в своїх поїздках. Ось, наприклад, Словаччина, ми туди їздили на відпочинок. Я дуже багато працюю на пленері прямо на вулиці, але цю роботу я писала вже вдома, згадуючи образи, які мені прийшли під час цього відпочинку. 

 

А ось іще одна робота зі Словаччини, цього разу пленерна. Я малювала на озері Бохен. Взагалі, суть техніки “алла-пріма” полягає в тому, щоб закінчити роботу до того, як висохне лист. Це стосується й олійного живопису. Тобто поки полотно не висохло, робота продовжується. Один шар, одне натхнення, ніби на одному диханні. 

 

А цю роботу я писала вже в декілька етапів. Я люблю поєднання технік, тож деякі елементи написані по вологому полотні, а дещо додано вже тоді, коли воно сухе. Я почекала, поки робота просохла, тож закінчувала в інший день. 

 

Покажу ще один приклад полотна в техніці “алла-пріма”. Це мій котик. Його я писала в техніці по вологому аркуші, закінчила за один сеанс роботи. 

 

Насправді, не кожна ідея підходить для техніки “алла-пріма”. Тому я не ставлю для себе жодних рамок – ні часових, ні щодо матеріалів та паперу, на якому я працюю. Я пишу те, що мені зараз хочеться. І коли питають, який матеріал чи папір мій найулюбленіший, складно відповісти. Я маю дуже багато паперу різних фактур, виробників. І часто я просто опускаю руку в папку з цим папером і ловлю свої відчуття. Сьогодні мені хочеться працювати на гладкому, чи більш фактурному? Який у мене настрій? Ось так і обираю, а потім творю. 

 

– А які перші кроки можуть зробити ті, хто хочуть спробувати малювати? Можливо, є якісь лайфхаки? 

 

Дуже багато моїх учнів (навіть поважного віку) прийшли до мене, ніколи не маючи досвіду малювання. Але при цьому в них було бажання і час. Тож ми починаємо з нуля, з бази. Але це історія не про “Стань професійним художником за 10 уроків”. На майстер-класах художник показує свої лайфхаки, надихає на щось, вчить не боятися аркуша та матеріалу, але одного разу не буде достатньо, щоб осягнути тонкощі. Малювання – це постійна робота. Але почати можна з нуля в будь-якому віці. І кожен може навчитися малювати на стабільно хорошому рівні. Це як з писанням і читанням. А чи буде це картина музейно якості – питання вже до мистецтвознавців.

 

– Де можна придбати ваші роботи?

 

Я виставляю фото своїх робіт на Фейсбуці, сайту з переліком картин у мене поки немає. Ще не дійшли до цього руки, адже я паралельно займаюся й організацією різноманітних фестивалів, виставок акварелі. Зараз відбувається відродження акварельного живопису, тож хочеться задовольнити потужний інтерес публіки в цьому напрямку. Щоправда, мені було трошки сумно, коли наші галеристи казали, що акварель не повинна коштувати більше 50-100 доларів.  Але ж у світі такого поділу немає! Якщо це папір, то він автоматично має бути дешевим? На мою думку, це неправильно. Акварель дуже цінується у світі, зокрема в Англії, США, Китаї. Цей напрямок має свою особливу історію. У Китаї взагалі кажуть: якщо художник дешевий – значить, він поганий. 

 

Так, на одній з міжнародних конференцій у Китаї майстри розповідали, що за інтересом до олійного живопису трохи підзабули та втратили навички акварелі. Саме тому були зібрані професори та академіки з усієї країни. Вони обговорювали те, як їм повернути славу Китаю як одної з провідних у акварельному живописі. Зауважу, що я була дуже вражена, адже майстри з Китаю на багатьох міжнародних конкурсах були серед 10-ки кращих завжди. А тут виявилося, що вони розгублені й потребують відновлення акварельного живопису. 

 

Тож доводиться багато часу надавати діяльності, пов’язаній з такими культурно-просвітницькими заходами, тож сісти за розробку та оформлення сайту часу поки немає. 

Крім того, через пандемію викинкла складність для роботи галерей, і за кордоном також. Частина робіт у мене на руках, а частина – за кордоном. Тож Люди пишуть мені, якщо їм сподобалася якась робота, і ми домовляємося про купівлю.

 

– А чи малюєте Ви картини на замовлення? Наприклад, за  конкретним запитом? 

 

Якщо цей запит у мене відгукується, то звісно, чому б і ні? Але якщо я не відчуваю, то просто можу перенаправити до якогось іншого митця, котрий зможе задовольнити запит. 

 

– Які виставки Ви плануєте провести найближчим часом?

 

Насправді, ми живемо в такий складний час, коли можна запланувати виставку, а по факту вона не відбудеться. Наприклад, виставку в музеї Тичини ми планували ще на початку минулого року, а відбулася вона лише вкінці 2021 року, бо все переносилося через локдаун. Тому слідкуйте за оновленнями на моїй сторінці у Фейсбуці, там завжди актуальна інформація. 

 

– Крім того, що Ви художниця, Ви також і викладачка. Це індивідуальні, групові заняття? 

 

Мої учні – це і діти, й дорослі. Ми працюємо не лише з аквареллю. Зокрема з дітьми ми займаємося в усіх техніках, адже вони мають спробувати все, а вже потім обрати для себе найближчий напрямок. З дорослими частіше за все я займаюся малюнком та аквареллю. На це сьогодні є найбільший попит серед учнів. Я можу викладати й олійний живопис, але для цього також потрібно бути включеним в це – постійно з’являються нові матеріали, і треба їздити на арт-фестивалі та арт-ринки, щоб бути в курсі. Адже порівняно з часом, коли я вчилася в академії, матеріали дуже змінились. І не всі викладачі старшого покоління знають, що відбувається у сфері олійного живопису сьогодні, пропонують неактуальні матеріали тощо. Можна малювати й старими фарбами, але нові матеріали дають і цікаві нові можливості в творчості, тож навіщо приховувати це від молодого покоління?

– Де в Україні можна споглядати сучасне мистецтво, зокрема живопис? Які локації ви порадите для знайомства з ним? 

 

 Два найбільш відомі та популярні місця для споглядання сучасного дивопису – це Pinchuk ArtCenter та Мистецький Арсенал. Добре, що вони існують, і що вони різні за наповненням. Вони також по-своєму виховують інше бачення на сучасне мистецтво. 

 

Якщо говорити про камерний, акварельний живопис, то можу порекомендувати Wide gallary в іентрі Києва. Там експонуються цікаві художники. Також мені подобається арт-центр “Дукат” у Києві. Там проводять “тихі аукціони” з цікавими лотами. 

 

Є також SENKA market – онлайн-версія фестивалю Senka, де продають картини та предмети колекціонування. Це проєкт галеристки Оксани Білоус. Раніше працювала галерея-локація, чудове було місце, по-домашньому затишний простір, де просто було приємно знаходитись, а не лише працювати чи проводити майстер-класи. Через пандемію все це було перенесено на онлайн-платформи. 

 

Є також чудовий осередок сучасного мистецтва у Львові. Та й саме місто надихає багатьох художників. 

 

У нас потужна і закарпатська школа мистецтва. Вона впізнавана – полотна закарпатських художників одразу помітні. 

 

Також в мистецькому житті Київщини активно почало брати участь місто Бориспіль. Там місцева влада підтримувала кураторку та засновницю проєкту “Подих акварелі”. 

 

Ми своїми силами та коштами проводили у Києві виставки. Але якби київська влада сприяла та підтримувала мистецький розвиток столиці, нам було б із цим набагато легше. Зараз потужним центром українського мистецтва є Центр Української Культури та Мистецтва від засновниці та керівниці Світлани Долеско. На базі центру ще у докарантинний час ми проводили фестиваль міні-акварелі з іноземними митцями та крутими майстеркласами. Ми і зараз активно співпрацюємо з центром. 

 

– А як щодо локацій для споглядання сучасного живопису в Європі?

 

Є музеї та галереї класичного мистецтва, що всім відомі. Це, наприклад, Prado в Мадриді, паризький Лувр тощо.

 

А є музеї сучасного мистецтва. Наприклад, у Валенсії по всьому місту розкидані музеї сучасного мистецтва: архітектура, живопис тощо. Але це залежить від того, що саме людина бажає побачити. Сучасне мистецтво – це дуже широкий пласт. Є відео, інсталяції, олійний живопис… якщо говорити про сучасну акварель, то найбільший у Європі, та й, мабуть, у світі фестиваль “Фабріано ін акварелла” проводиться в місті Фабріано (Італія) вже більше 12 років. У цьому місті ще із часів Середньовіччя стоїть фабрика з виготовлення паперу і цінних паперів. Цікаво, що водяні знаки для нашої української гривні розроблялися на цій фабриці. Фестиваль, котрий тут проводять, настільки популярний, що місто вже не вміщає всіх бажаючих на нього потрапити. Це стосується не лише гостей, але й самих учасників фестивалю. Для нього проводять обмежений відбір, та все одно кількість робіт від художників з усього світу величезна. Так, на останньому фестивалі було представлено близько 1500 робіт, а близько 3000 людей приїхало на відкриття самого фестивалю. І дуже цікаво спостерігати, як школа однієї країни відрізняється від школи іншої – кольорами, техніками виконання, та навіть менталітетом. 

 

Через пандемію в 2020 році фестиваль проводили лише онлайн, у 2021 поєднали обидва формати, але ми не змоглм потрапити на фестиваль через карантинні обмеження. 

 

Цього року фестиваль планують проводити у місті Болонья. Тож раджу поїхати, особливо якщо ви – художник. Живе спілкування з іншими митцями, енергообмін заряджає надовго. Я постійно відчуваю якийсь творчий сплеск після таких подій. 

 

В Америці найпрестижнішим є American Watercolour Society. Там фестивалі проводять у кожному штаті, але найбільша творча тусовка – в Нью-Йорку. Нам, європейцям, складно туди дістатися, не завжди нас там чекають, але експонуватися там дуже престижно. До речі, зауважу, що ми сприймаємо акварель як щось камерне, та одного разу до нас приїздив американський художник иктайського походження, що працює в Нью-Йорку. І він зламав це уявлення. Його акварельні полотна можуть досягати до трьох метрів заввишки та 3-6 метрів завширшки. Він давав майстер-клас і показував, як працює. Це було дуже захопливо. Його полотнами прикрашають навіть готелі. 

 

– А чи практикуєте Ви або Ваші колеги інтеграції з іншими митцями? Наприклад, участь в якихось перформансах? Адже поєднання різних видів мистецтва в одному дійстві сьогодні набирає дедалі більшої популярності. 

 

Такі проєкти були ще під час мого навчання в академії. Музична, хореографічна та художня школи завжди стояли поруч. Ми між собою спілкувалися, ходили малювати до музикантів та хореографів. Були спільні проєкти і з режисерами та акторами. Адже мистецтво – це ніша, де переплітається все.

 

Спілкувалася: Анна Люднова.