Невидимий танець – це коли танцюють присутні душею, зливаючись із артистом у єдине ціле

 

У рамках Гогольфесту в 2017-му відбувся показ танцювального перформансу «Oximórica» іспанського виконавця Хавьєра Мартіна. У стінах одного із виставкових залів розквітнув сучасний сольний танець під музику всесвітньовідомого піаніста, композитора Олега Каравайчука, що став результатом зустрічей музиканта та хореографа.

 

Хавьєр і Олег планували взяти участь у щорічному танцювальному марафоні спектаклів «Open Look», 3 липня 2016 р., проте Каравайчук помер. І на разі, завдяки підтримці фонду композитора, відбувся показ перформансу, за словами Хавьєра Мартіна, як вдячності Олегові за спільну роботу і можливість відкрити танець по-новому. Олега Каравайчука, що родом із м. Києва та Хавьєра Мартіна із Ла-Коруньї, пов’язувала дружба, спілкування мовою мистецтва в імпровізації музично-танцювального характеру. Відповідно, хореографія «Оксиморики» стала інтерактивним проектом, що побудований на основі труднощів імпровізації, коли тіла, як глядачів, так і танцюриста, втручаються в простір і взаємодіють у ньому, модифікуючи виступ. Так, перед початком вистави глядачам пропонується вільно ходити периметром виставкового залу, споглядаючи за експозиціями та танцем Хавьєра. Таким чином oximórica слугує своєрідним діалогом із присутніми, збагачується смислами, енергетикою місця.

 

 

У перформансі Хавьєр Мартін цілковито заповнив собою і рухом простір виставкового залу. Настільки неминуче, що лише декілька глядачів згадали про можливість ходити у приміщенні під час дійства. Насправді складно було відвести очі від хореографа.

 

Ця робота стала саме тим вкрай рідкісним прикладом сучасного танцю, що наслідує поради композитора Далькроза, який критикував у свій час Айседору Дункан за те, що та танцювала під музику, а не втілювала музику в своїй хореографії. Здавалося, ніби кожен тон і напівтон отілився у русі Хавьєра. Виставковим залом кружляв танець із внутрішнім відчуттям зв’язку з музикою.

 

Думаю, тут неможливо сказати за допомогою декількох стандартних фраз: «Це перформанс про…». Мова йде про танець-дослідження себе, свого тіла. І сам Хавьєр Мартін в одному з інтерв’ю коментує: «Дуже цікаво, що коли людина усвідомлює власний напружений стан, розуміє, як її тіло запам’ятовує болючі та приємні моменти, як це все впливає на розвиток способів її зв’язку з іншими, формуючи таким чином систему переконань, а також фізичний розвиток і соціодинаміку». Здається, що це дослідження себе неодмінно відбувається завдяки імпровізації та спроб танцівником відчути кожен предмет експозиції виставкового залу та енергетику людей, що заповнюють простір. Насправді такі інтенції хореографа сприяють глядацькій зацікавленості у тих предметах, що вміщує експозиція. Тому перформанс слід рекомендувати для перегляду працівникам музеїв та альтернативних творчих просторів. Хавьєр Мартін вказує на один із потужних способів привабити увагу сучасної людини до мистецьких установ.

 

 

«Оксиморику» чи імпровізацію як отілення музики можна охарактеризувати лише як «невидимий» танець. Тобто танець як життя, як тіло, цілісніть, що заповнює навіть музейний простір і єднає в один момент і в одному місці десятки людей зі своєю пам’яттю, що таїть радісні та болісні моменти. «Невидимий» танець – це коли танцють присутні душею, зливаючись із артистом у єдине ціле. Він не потребує критики, і, можливо, й не передбачає глядацьких інтерпретацій. Це злиття музики й танцю в єдине ціле – абстракція, яку потрібно відчути лише «тут і зараз». І вона неодмінно спонукатиме до інтенцій слухати музику Каравайчука та поставити на репіт кожен рух Мартіна.

 

Авторка: Анна Люднова, 2017

Поділитися в: