загарбання пісками

дедалі

ширшає

вікно

без

дерева

навпроти

 

З цього верлібру все й почалося. Ідея супрематизму в літературі виникла після прочитання цих шести слів. Я уявила вікно – квадрат, який ширшає, перетворюючи захоплену територію на безпредметний простір («без дерева навпроти»). Це супрематичне вікно в Ніщо.

Прочитавши інші поезії Григоріва, побачила в них усі без винятку супрематичні категорії. Виявилося, що вони існуть не тільки в живописі, а й в літературі. Поезія запозичує й переосмислює риси живописного супрематизму, витворюючи свій, не менш яскравий,  супрематизм. Найчастіше супрематизм у літературі проявляється в окремих елементах, але існують і винятки, такі, як Григорів, чия творчість – суцільний супрематизм і на рівні форми, і на рівні змісту й образності.

 

Михайло Григорів (1947 – 2016) – поет, перекладач, представник Київської школи поезії, лауреат премії імені П. Тичини (1994). Навчався в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, закінчив Латвійський університет. Автор поетичних збірок «Вези мене, конику», «Зелена квітка тиші», «Спорудження храму», «Сади Марії».

Михайло Григорів

 

Зі збірки «Спорудження храму» (1992):

* * *

сказати

про фіалковий замах

(скляну кінноту сутінок)

про кораблі

з іншого

берега

 

Цей верлібр – зразок «чистої лірики», мистецтва заради мистецтва. Поезії притаманний герметизм та безсюжетність. Зміст – абстрактний, його розуміння залежатиме від читацького досвіду конкретного реципієнта. Твір багатозначний, в ньому неможливо виділити одну тему чи ідею. Лаконічна форма також співвідносить поезію з напрямом супрематизм.

 

«Фіалковий замах» можна трактувати як замах фіалки, або ж як замах фіалкового кольору. Скоріше за все, автор мав на увазі колір, бо він відіграє надважливу роль у живописному супрематизмі, саме на колір лягає найбільше смислове навантаження. В літературному супрематизмі роль кольору не така помітна, однак символіка кольору не має залишатися поза увагою, бо у верлібрі кожне слово – значуще. Фіалковий колір є поєднанням двох протилежних кольорів – гарячого червоного та холодного синього. Тому образ «фіалковий замах» підібрано вдало, бо в ньому закладено інтенцію руху, боротьби.

• ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ●

* * *

нізвідки

але відчутно

як проминає

коріння

і всьому

порожнявіти

у той бік

світу

 

У цій поезії можна помітити три ключові для супрематизму образи – «нізвідки», «порожнявіти» та «той бік світу». Супрематизм торкається безпредметної царини, цей напрям є запереченням реальності у мистецтві. Тому образи нівелювання та потойбіччя є елементами супрематизму на рівні змісту.

• ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ●

* * *

в провалля

кутів

заростає

провалля

піску –

розливаються

не вертають

назад

 

Кути асоціюються з геометризмом – основною ознакою супрематизму. У супрематичній поезії з’являються образи геометрії, а побудова верлібру є лінійною: кожне слово виступає одним рядком, і в цьому виявляється геометризм на рівні форми.

 

«Заростання» та «розливання» без можливості повернутися назад свідчать про всеохопність, безкомпромісність. Супрематисти вірили, що їхній напрям з часом стане єдиноможливим і пошириться з мистецтва на всі сфери життя.

• ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ●

* * *

ще дерево

без кінця

й початку

світає

ще затоплює

власні

причини

простору

Образ «затоплює власні причини простору» співвідноситься з розростанням супрематизму, якого прагнули митці. «Дерево без кінця й початку» асоціюється зі світовим деревом, яке сполучає три світи: підземний, світ людей та небесний. Це фольклорний образ, а супрематизм має фольклорну основу, фольклорні орнаменти також не мають початку й кінця. «Нескінченність» фольклорних орнаментів надихнула Малевича на створення супрематизму в живописі, а література запозичила цю рису, зреалізувавши її в образах затоплення, розростання, виходу за межі простору.

• ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ●

Зі збірки «Сади Марії» (1997):

і зливи без мілин

вогні й вогні

й вогні

хворого дерева

і ніхто не спиняється

 

Якщо тлумачити цю поезію, можна припустити, що «вогні хворого дерева» – це омели. У вітах дерева поселилися круглі великі вогні. Вогонь асоціюється з червоним кольором. В цьому випадку червоний символізує агресію. Але цілком можливо, що вогні – зелені, тоді вони зливаються з деревом – і саме тому ніхто не спиняється, бо люди просто не помічають їх.

 

Назва верлібру також неоднозначна. Можливо, мається на увазі злива омел – листя омели здалеку схоже на краплі. А може, це злива вогняної хворобливості. Або океан байдужості, в якому не знайти мілини. У цьому й полягає герметичність поезії Григоріва. Його верлібри можна тлумачити у різний спосіб – і кожне трактування матиме право на існування.

• ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ●

про мовчазну тріщину в імені

видовжується

надломлений край суцвіть

ці величезні обриси вперті

занурюють себе у пагорбах

забути б

як про уламки кольору

розкопуючи мілину садів

 

У поезії простежується монументальність, з якою певною мірою асоціювали себе супрематисти. Обриси – «величезні» та «вперті» (самодостатні, єдиноможливі). Процес занурення можна розглядати як самоствердження обрисів на площині пагорбів.

 

«Уламки кольору» нагадують супрематичні картини, в яких на білому полотні розсипані різні кольори – хаотично, ніби «уламками».

• ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ●

відбитки за відбитком

принишкле полум’я

мов залишки

безмежжя

потойбіч співу

лежить

перерване віконце

у звалищах

вітрил

 

У поезії представлені супрематичні категорії: нескінченність («відбитки за відбитком»), антиреалістичність (потойбіччя), всеохопність («безмежжя»).

 

«Віконце» співвідноситься з геометризмом супрематизму – квадратною формою. Також вікно у фольклорній традиції є символом межі, що відкриває шлях до іншого світу, до чогось незвичного і нового.

 

• ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ● ●

мовчазні глибини

замах неословленої глини

вежі

в уламках

плинного племені

світань

птахи

затиснуті дощами

 

Неословленість, мовчання – образи супрематичного спокою. Глибина – «подвійне дно» супрематизму, складна філософія, прихована за простою (на перший погляд) формою. Уламки – супрематична фрагментарність, результат руйнації. Плинність – відсутність канонів, боротьба проти штампів, стереотипів. Світання – постання нового, справжнього мистецтва. Плем’я світань – творці чистої лірики.

 

А «птахи затиснуті дощами» – мій улюблений образ із творчості Григоріва.

Авторка: Олена Бодасюк.